Поведінка працівника — суб’єктивний фактор безпеки праці

Розслідування та облік нещасних випадків є важливими джерелами інформації про стан охорони праці на підприємстві. Аналіз матеріалів розслідування нещасних випадків показує, що увага комісій, як під час відомчого, так і спеціального розслідування, зосереджена в основному на виявленні технічних і організаційних причин події. Поза рамками дослідження залишається людський фактор. Причини психофізіологічного порядку не з’ясовуються, незважаючи на те, що у висновках комісій (актах за формою Н-5) постійно зазначаються особи, дії чи бездіяльність яких призвели до нещасного випадку.

Багато представників роботодавців, профспілок, державних органів з нагляду за охороною праці, виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, які беруть участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві, пов’язують рівень травматизму з так званим суб’єктивним фактором безпеки — поведінкою людини в процесі праці.
В інтерв’ю голови Держпромгірнагляду М. Саварина, опублікованому в журналі «Охорона праці» (№ 2, 2006 р.), зазначено, що за статистикою в Україні 80% травм стається з вини людського фактора.
Під час розслідування нещасних випадків винними в тому, що сталося, як правило, визнаються потерпілі особи, які з тих чи інших причин не додержувалися правил техніки безпеки: порушили нормальний плин трудового процесу, не використали передбачені засоби захисту тощо.
Сама по собі констатація того факту, що в нещасному випадку був винен сам потерпілий, мало що дає для запобігання подібним подіям. Основна складність цього завдання полягає у виявленні та усуненні конкретних причин, які породили помилкові чи неправомірні дії, що викликали нещасний випадок.
Коли нещасний випадок виникає з технічних причин або через недоліки під час організації виробничого процесу, і цей факт вже є встановленим, виявлення конкретних причин події стає необхідним результатом його розслідування. Поки члени комісії із розслідування не встановлять, який вузол машини, який її конкретний елемент призвів до аварії чи яке упущення в організації виробництва викликало цю подію, її розслідування не вважається завершеним. До вирішення цього питання забороняють використання машини, а іноді навіть призупиняють роботу на окремих виробничих дільницях.
Зовсім інший стан справ складається, якщо з’ясується, що винним у нещасному випадку є працівник. Тут встановити конкретну причину його дій (яка індивідуальна якість його підвела, в якому елементі діяльності сталося порушення) набагато складніше. І якщо причина події не є очевидною (наприклад, явна непідготовленість до роботи, захворювання, алкогольне сп’яніння тощо), то часто-густо її кваліфікують як «неуважність» або «необережність», призначають якісь загальні виховні заходи, і розслідування вважається закінченим.
Аналіз матеріалів відомчих та спеціальних розслідувань свідчить, що члени комісії зовсім не приділяють уваги психофізіологічним якостям осіб, які допустили порушення правил безпеки, не досить повно досліджують рівень підготовленості працівників до праці, якість проведення регламентованих медичних оглядів, виробничих інструктажів. Немає прикладів, щоб на підприємствах, де у висновках комісій переважаючою причиною нещасного випадку названо «неуважність» («необережність»), до складу комісії із розслідування було введено виробничого психолога чи психотехніка.
Відомо, що травмування працівників стається, з одного боку, через самовпевненість або недбалість при додержанні встановлених норм і правил з охорони праці. У цьому разі мотиви, що спонукають до свідомого порушення правил безпеки, бувають доволі різноманітні — це і помилково зрозумілі виробничі інтереси, і егоїстичне прагнення полегшити свої обов’язки, звільнившись від необхідності докладати додаткових зусиль для здійснення заходів в галузі охорони праці. А з іншого боку, — через відсутність необхідних для даної роботи індивідуальних якостей психологічного чи фізіологічного порядку, брак знань та досвіду, порушення фізичного чи емоційного стану тощо.
Зазвичай найбільше схильні до небезпеки травмування особи з психофізіологічними дефектами: слабкою пам’яттю, поганим зором, недостатнім слухом, загальмованою психікою, нестійкою увагою.
На нещасні випадки впливають і багато соціальних факторів — психологічний клімат у колективі, прийнята система оплати та інтенсивність праці, умови виробничого побуту, час перебування на виробництві.
Усе це вказує на те, що людський фактор у питаннях безпеки праці відіграє набагато більшу роль, ніж це прийнято вважати, і заслуговує не тільки на констатацію, а й на значно пильнішу увагу порівняно з тією, яка йому зараз приділяється.
Треба визнати, що в Україні підхід до вирішення проблеми виробничого травматизму, його запобігання істотно відрізняється від багатьох закордонних країн. Якщо в Україні на всіх рівнях травматизм визнається як подія, пов’язана в основному з людським фактором, і головним напрямом її запобігання є суворі вимоги відповідальності до осіб нагляду і виконавця робіт, то в країнах нинішнього Євросоюзу такий підхід існував приблизно до 60-х років минулого століття, і він визнавався прийнятним. Проте умови функціонування підприємств, що змінилися у зв’язку з прискореним технічним прогресом у технології виробництва, посиленням конкуренції та постійним зростанням вартості робочої сили, змусили шукати більш ефективні способи зменшення виробничих витрат, у тому числі й за рахунок зниження втрат від нещасних випадків, пов’язаних з людським фактором. І їх було знайдено. На підприємствах удосконалювались технології, йшли модернізація існуючого обладнання та придбання нового, проводилось якісне навчання персоналу, вводилась погодинна оплата праці, поліпшувалися медичне обслуговування та виробничий побут. Це привело до зниження рівня виробничої небезпеки та шкідливості, поліпшено моральний клімат у колективі. Такий підхід до вирішення проблеми, що розглядається, дав змогу знизити присутність людського фактора у виробничому травматизмі до 12—18%.
Щоб добитися аналогічного в Україні, де 50—70 і більше відсотків основних виробничих фондів експлуатуються із значними відхиленнями від вимог безпеки, що створює потенційну загрозу для здоров’я та життя працівників, крім таких, як у країнах Євросоюзу, дій, роботодавцям необхідно впровадити професійний добір і психофізіологічну експертизу при прийомі працівників на роботу, спільно з медичними органами якісно та у встановлені терміни проводити медичні огляди, підвищити рівень індивідуального та колективного захисту, посилити відомчий контроль за станом охорони праці на кожному робочому місці, докорінним чином поліпшити підготовку робочих кадрів до праці.
Дуже важливо застосувати спеціальні заходи для посилення мотиву безпеки. Стимуляція в соціальному, економічному та етичному плані поліпшить психологічну налаштованість працівника, стане рушійною силою безпеки праці, а отже, через деякий час присутність людського фактора у виробничому травматизмі буде незначною.
На фоні низького рівня якості розслідування аварій та нещасних випадків, пов’язаних з людським фактором, особливу тривогу викликає повсюдне звинувачення потерпілих у події, що сталася. За наявності висновку комісії із розслідування про виявлену потерпілим «необережність» або «неуважність» та інкримінування йому порушення норм і правил з охорони праці, що не завжди є обгрунтованим, комісією з питань охорони праці підприємства (на запит відділення Фонду) встановлюється ступінь його вини. Такі рішення приймаються майже в усіх випадках, коли потерпілий віднесений до осіб, які порушили законодавство про охорону праці.
Щороку в Донецькій області у зв’язку зі скаргами і виникаючими трудовими спорами травмованих про необгрунтоване встановлення їхнього ступеня вини за вимогами технічних інспекторів праці профспілок більш ніж у 200 випадках прийняті рішення скасовуються.
Внаслідок того, що термін «груба необережність» у національному законодавстві не розкривається, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою або ж належить до простої необачності, що не впливає на розмір одноразової допомоги, має вирішуватися в кожному окремому випадку. Враховуються, як правило, обстановка, в якій було завдано шкоду, стан здоров’я потерпілого, ступінь його професійної підготовки, вік, індивідуальні якості психологічного та фізіологічного порядку, знання та досвід, фізичний і емоційний стан, зовнішні фізичні впливи, психологічний клімат у колективі, система стимуляції праці, умови життя тощо. Треба визнати, що виявлення конкретних причин вини потерпілого в нещасному випадку насправді буває високої невизначеності та складності.
Виходячи з чинної постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР», особи, які братимуть участь у роботі комісії зі встановлення ступеня вини потерпілих на підприємстві та в робочих органах Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, мають керуватися рішеннями компетентних органів Союзу РСР.
Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 05.09.86 р. легка необережність («проста необачність») самого потерпілого не впливає на розмір відшкодування завданої йому шкоди. У постанові зазначено, що грубою необережністю може бути визнаний нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню чи збільшенню шкоди. Коли ж між винною дією потерпілого і ушкодженням його здоров’я причинний зв’язок не встановлено, принцип відповідальності є неприйнятним, навіть якщо потерпілий допустився грубої необережності.
Необгрунтовані звинувачення потерпілих у нещасному випадку, що стався, які виявляються представниками профспілок, підтверджують іноді не тільки їх нелогічність, але й аморальність. Внаслідок слабкої підготовки членів комісій, невміння проводити дослідження фактів і давати визначення, яким чином «груба необережність» проявилася в діях потерпілого, і чи було це його свідомою дією, приймаються рішення про встановлення до 50% ступеня вини.
Необхідно зазначити, що у прийнятій правлінням Фонду постанові про Порядок призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їхніх сімей) (№ 83 від 22.12.2005 р.), а потім і в змінах до неї від 06.03.2006 р., незважаючи на гостру необхідність та неодноразові вимоги профспілок, процедуру встановлення ступеня вини так і не було визначено. Думається, доцільним було б передбачити у постанові раніше апробований порядок і критерії встановлення ступеня вини.
Згідно зі Спільними рекомендаціями державних органів і профспілок про зміст розділу «Охорона праці» у колективному договорі (угоді, трудовому договорі), надрукованому у збірнику нормативних документів «Законодавство України про охорону праці» (1995 р.), ступінь вини потерпілого розглядався за наявності подань роботодавця та комітету профспілки і тільки у разі свідомого порушення (грубої необережності) потерпілим нормативних актів з охорони праці.
Цього ж дотримувалися і в судах: практика розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, яка складалася роками, зупинилася на тому, що вина потерпілого повинна враховуватися тільки за умови, що він допустився грубої необережності.
Таким чином, щоб кваліфіковано розслідувати нещасний випадок, пов’язаний з людським фактором, склад комісії із розслідування необхідно формувати спеціалістами, здатними глибоко проаналізувати трудовий процес, місце, роль і психофізіологічний стан учасників події, що сталася. Скрупульозне дослідження обстановки нещасного випадку, детальне з’ясування обставин та визначення головних причин трудового каліцтва дасть змогу членам комісій (із розслідування та встановлення ступеня вини) вжити необхідних превентивних заходів, об’єктивно, з урахуванням судової практики, розглянути відповідальність потерпілого.

І. САВЧЕНКО, головний технічний інспектор праці Донецької обласної ради профспілок