Сімнадцятирічного
Руслана Костюкова на виконання
різних робіт у тракторну бригаду
ВАТ «Гадяцьке бурякогосподарство»
прийняли за письмової згоди матері.
Власне виробничі функції хлопця
полягали у тому, щоб бути при
досвідчених слюсарях: подати
потрібного ключа чи притримати
деталь. За юнаком наказом по
господарству на перші два тижні
закріпили відразу двох
відповідальних за проходження
стажування — досвідчених слюсарів
В. Киричка та М. Лойченка. При
першій-ліпшій нагоді за діями
майбутнього слюсаря наглядав і
бригадир В. Косенко. Однак через три
тижні — 11 серпня 2007 р. трапилося
значно гірше, ніж йдеться у
відомому прислів’ї про сімох
няньок і дитя…
Вранці 11 серпня бригадир
тракторної бригади В. Косенко
зробив начебто все правильно: дав
завдання слюсарям відремонтувати
кормороздавач. Особисто ж з Р.
Костюковим провів п’ятихвилинний
інструктаж з питань охорони праці.
Ще раніше, о 6 год 30 хв, тракторист О.
Клюс замінив на іншому
кормороздавачі несправне колесо і
поставив його під стіну приміщення
цеху. Тут і залишалося воно до 14 год,
доки не повернувся з обіду
тракторист В. Парня, який у першій
половині дня брав участь у ремонті
кормороздавача. Руки ніби самі
потяглися зробити добре діло —
відремонтувати пошкоджене колесо.
Тим більше, що несправність, на
думку тракториста, була
дріб’язковою: тріщини на дискові
під одним з болтів. Чому б сюди не
підкласти шайбу, тим більше, що є
досить часу! Тут однодумцем В. Парні
став слюсар М. Лойченко, який
відразу ж відправився до майстерні
і швидко виготовив потрібну
деталь.
Всупереч вимогам правил безпеки,
шиномонтажні роботи проводилися не
на спеціально відведеній дільниці,
оснащеній устаткуванням,
пристроями та інструментом, а на
подвір’ї. Р. Костюков, подавши
необхідні інструменти, сів за
півтора метра від В. Парні,
спостерігав за роботою. Важко
сказати, на яких моментах
зосереджував увагу бригадир В.
Косенко, інструктуючи підлеглих.
Але залишається очевидним фактом
незнання ні В. Парнею, ні М.
Лойченком (закріпленим наставником
Р. Костюкова) інструкції з охорони
праці під час виконання
шиномонтажних робіт, затвердженої
наказом директора господарства,
яка зобов’язує перед демонтажем
шини (з диска колеса) повністю
випустити повітря з камери.
Ви переконалися, що В. Парня ні в
якому разі не мав права розпочинати
ремонт колеса, піддаючи загрозі не
лише своє життя, а й тих, хто
перебував поруч. Його найкращі
наміри вже через кілька секунд
перетворилися на непоправну біду.
Як тільки В. Парня послабив один з
болтів, інші пройшли крізь зношені
кріпильні отвори. Під тиском камери
диски розлетілися з величезною
силою. Один з них смертельно
травмував неповнолітнього Р.
Костюкова…
В основі нещасного випадку лежить
невиконання бригадиром В. Косенком
і трактористом В. Парнею вимог
інструкції. Але є й інший момент,
про який ніколи ніхто не згадає. Це
— менталітет рядового працівника
сільгосппідприємства. Він почав
формуватися багато десятиліть тому
під впливом популярної серед
керівників середньої ланки фрази:
«Невже ти не бачив, що це треба
зробити?» Чи потрібен великий
розум, щоб дорікнути людині за її
безініціативність, за нібито
ухиляння від роботи. У селі ж, де
немає вибору роботи і доля людини
може залежати від настрою
керівника чи власника, ніхто не
посилається на відсутність тих чи
інших розпоряджень, законодавчої
основи, не відстоює твердо право
відмовитися від виконання інших
обов’язків. Тому самі обставини
змушують людей готувати розчини
гербіцидів без застосування
засобів індивідуального захисту,
механізатора — виконувати
обов’язки електрика, а працівника
ферми — братися за слюсарний
інструмент.
Той, хто працював у сфері
сільського господарства, бачив
такі речі на кожному кроці. На жаль,
такий підхід час від часу
наздоганяє нас і зараз. Його не
зупинити одними лише
адміністративними покараннями по
лінії Держгірпромнагляду після
нещасного випадку. Бо вирішення
проблеми лежить у площині
взаємодії трьох сторін:
роботодавця, представництва
Держтехнагляду та місцевих органів
виконавчої влади, чий вплив на
галузь охорони праці останніми
роками відчутно послабився. І
справа тут не тільки у необхідності
технічного переозброєння галузі,
величезних фінансових вливаннях в
АПК. Передусім необхідне
неформальне, систематичне навчання
безпечних прийомів праці
механізаторів, водіїв, ремонтників,
сільських будівельників, щоб не
було виробничих помилок, які
забирають людські життя!
В. ЯКИМЕНКО, головний державний
інспектор державної інспекції
промислової безпеки та охорони
праці в АПК, на транспорті, у
зв’язку та соціально-культурній
сфері теруправління
Держгірпромнагляду по Полтавській
області
