Статьи

Image00007.jpg В останню неділю серпня Україна відзначає День шахтаря — професійне свято людей самовідданої і небезпечної праці, без якої неможливий розвиток економіки країни. День шахтаря був офіційно встановлений в СРСР 10 вересня 1947 р. А перше його святкування відбулося рік потому — 29 серпня 1948 р. Встановити таке свято запропонував колишній міністр вугільної промисловості О. Ф. Засядько, іменем якого сьогодні названо у Донецьку одну з кращих в Україні шахт. День шахтаря приурочений до роковин стахановського рекорду: у ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. на ознаменування Міжнародного юнацького дня О. Стаханов добув відбійним молотком за зміну 102 т вугілля, перекривши норму виробки у 14 разів.
Сьогодні День шахтаря, встановлений в незалежній Україні Указом Президента від 16.08.93 р.— один з найулюбленіших і шанованих в країні, як і робота людей, які забезпечують нам тепло і світло.

Сьогодні дехто заперечує значення для сучасної України стахановського почину і його традицій. Можливо, дійсно, задля капіталістичного процвітання нам варто «скинути з корабля сучасності» цей досвід як обтяжливий вантаж віджилого? Два професори, доктори історичних наук П. Добров і О. Бут протягом кількох років на основі доступних сьогодні архівних документів досліджували рух, пов’язаний з іменами М. Ізотова, О. Стаханова, П. Кривоноса, М. Мазая, П. Ангеліної та інших. І довели, що зроблене ними не тільки гідне пам’яті, але й повинно якнайширше використовуватися в нових умовах. Так, встановивши свій рекорд, О. Стаханов започаткував нову технологію. Адже разом із забійником трудилися два кріпильники. Утрьох вони «спрацювали» за вісьмох, забезпечуючи одночасно і вищий рівень безпеки. У вугільній галузі почався перегляд всього технологічного ланцюга, починаючи з підготовчих робіт і закінчуючи видачею вугілля на-гора.
Заслуговує на увагу, що М. Машуров, який узяв на себе інженерне забезпечення стахановського рекорду, писав ще у вересні 1935 р. в газеті «Социалистический Донбасс», що все досягнуте стало можливим завдяки новій організації праці і управління. І добре, що усвідомлення цього приходить до тих, хто відповідає сьогодні за організацію виробництва, створення безпечних і здорових умов праці у вуглевидобувній промисловості.
А одним з тих, хто все це свого часу глибоко сприйняв і впроваджував у життя, був перший начальник Донецького гірничого округу В. Щукін, 100-річчя від дня народження якого в Донбасі відзначили напередодні Дня шахтаря. Працював він слюсарем на металургійному заводі, закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У березні 1939 р. став начальником відділу маркшейдерського контролю Сталінської обласної гірничотехнічної інспекції Міністерства вугільної промисловості СРСР.
З липня 1941 р. Володимир Романович був у діючий армії. Після демобілізації, в жовтні 1945 р., повернувся на колишнє місце роботи. А коли в лютому 1948 р. було створено управління Донецького гірничого округу Головного управління державного гірничого нагляду при Раді Міністрів СРСР, В. Щукіна призначили його начальником, і пропрацював він на цій посаді до квітня 1966 р.
Спеціалістам добре відомо багато робіт В. Щукіна з різних питань безпеки гірничих робіт і маркшейдерської справи. Портрет творця і першого керівника державного наглядового органу з промислової безпеки у вуглевидобувній галузі нашої країни — на почесному місці в теруправлінні Держгірпромнагляду по Донецькій області, тут наслідують його досвід. Адже труднощі, які сьогодні переживає галузь, цілком порівнянні з тими, які долав гірничий нагляд у повоєнні роки.
Досить сказати, що після рекордного вуглевидобування, досягнутого в середині 70-х років ХХ століття (у 1976 р. Україна видала на-гора 218,3 млн. т палива із зольністю 20%), стан справ різко погіршився. І в 2006 р. в країні видобуто всього 80 млн. т зольністю 38%. Якщо враховувати тільки придатну для спалювання сировину, то ми отримаємо ще менше — близько 60 млн. т. Причин тому багато. Колосальні втрати, зокрема, були нанесені галузі бездумною реструктуризацією, а точніше, закриттям багатьох шахт, у тому числі тих, що мають величезні запаси палива.
На щастя, тепер економічна політика в галузі стала прогнозованою. Відроджені деякі з раніше ліквідованих шахт, наприклад, «Щоглівська-Глибока» шахтоуправління «Донбас», де авторові цих рядків довелося напередодні свята побувати разом з начальником Пролетарської державної гірничотехнічної інспекції у вугільній промисловості В. Цимбаленком Image00005.jpgі головним державним інспектором О. Швидким. Від них і заступника головного інженера підприємства О. Рибалка вдалося дізнатися, що на шахті, яка входила раніше до виробничого об’єднання «Макіїввугілля», видобуток палива впав до 50 т на добу, а потім зовсім зійшов нанівець. Незважаючи на те, що підприємство було молоде і, в принципі, перспективне, «возитися» з ним не захотіли і розчерком пера списали в небуття. Дізнавшись про це, сусіди з шахтоуправління «Донбас» звернулися до Міністерства вугільної промисловості за дозволом включити приречену шахту до складу свого підприємства і за власні кошти відродили її до життя.
Шахта ця — дуже складна, небезпечна за геологічними умовами. Тут особливо небезпечні щодо раптових викидів пласти, схильні до самозагоряння, виділяється величезна кількість метану. Вугільний пил у разі найменшого недогляду загрожує вибухом. Навіть пісковик (рідкісне явище для донецьких шахт) тут схильний до раптових викидів... Словом, маємо весь букет небезпек, з якими пов’язана підземна праця. До того ж варто додати, що розташовані неподалік закриті шахти імені С. Орджонікідзе і «Красногвардійська» накопичили в собі величезну масу води, яка тепер спрямувалася в «Щоглівську-Глибоку». Тут побудовані потужний водовідлив, сучасні очисні споруди, водовідстійники. «Оздоровлена» вода безпечна для навколишнього середовища — у новій водоймі вже мешкає пара лебедів...
Інспекція приділяє велику увагу стану безпеки праці, організації роботи служби охорони праці на підприємстві, дотриманню пилогазового режиму, забезпеченню виробок розрахунковою кількістю повітря.
На шахті встановлено апаратуру УТАС — уніфікованої телекомунікаційної автоматизованої системи диспетчерського контролю та управління гірничими машинами і технологічними комплексами. Вона дає змогу контролювати всі механізми, а також склад шахтної атмосфери в гірничих виробках. Дані про стан експлуатованого устаткування виводяться на диспетчерський пульт. За несправності або відхилень від норми автоматика не тільки попередить про небезпеку, але й зупинить механізм або процес, що загрожують безпеці.
Загальні зусилля керівництва шахти та інспекції допомагають щорічно знижувати рівень виробничого травматизму, покращувати умови праці гірників. А про те, що вони нелегкі, говорить вже сама назва шахти, в якій є слово «глибока»,— вугілля тут беруть на горизонтах до 1250 м. Враховуючи високу температуру навколишніх порід в надрах землі, на шахті встановили холодильну установку, завдяки чому умови праці стали комфортнішими. На жаль, сучасної техніки і технологій для видобутку палива на великих глибинах немає або ж вони вкрай недосконалі. І щоб убезпечити працю гірників, ці проблеми необхідно невідкладно вирішувати.
Схожу думку висловив нещодавно у пресі один з найдосвідченіших фахівців вуглевидобувної промисловості, відомий вчений Б. Грядущий — доктор технічних наук, лауреат Державної премії України, професор, експерт ООН з питань вугілля і енергетики, заслужений шахтар України, директор Донецького науково-дослідного вугільного інституту, голова правління Науково-дослідного інституту гірничої механіки імені М. Федорова.
Б. Грядущий вважає ненормальним теперішній стан в галузі, коли лише кожна п’ята лава справляється із завданням, і те, що у нас існують терміни на зразок «шахта без лави» і «шахта-лава». Необхідно якомога швидше вийти з кризового стану і різко збільшити темпи підготовчих робіт. У країні затверджено стратегію відродження паливно-енергетичного комплексу до 2030 р. Виконавши поставлені завдання, ми зможемо видобувати до 110 млн. т вугілля і повністю задовольняти потреби у ньому України. При цьому необхідно максимально використовувати метан, що виділяється з надр, поклади якого в Донбасі, за різними підрахунками, становлять від 15 до 25 трлн. м3. Одночасно з видобутком вугілля, вважає учений, в шахтах необхідно одержувати також і «воду, будівельні матеріали, рідкоземельні елементи».

* * *
Донбас у День шахтаря водночас святкує і День Донецька. 26 серпня тут чекають на велику кількість гостей. Прибудуть делегації з Гомеля (Білорусь), Нарви (Естонія), Кутаїсі (Грузія), Таранто (Італія), Бохума (Німеччина), Санкт-Петербурга, Новосибірська і Смоленська (Росія), Острави (Чехія), з Криму, Одеси і Луганська, а також з Києва і Москви.
Чекають представників Уряду Москви, Московської державної Думи, а також Військово-морських сил України і Росії.
Редакція журналу приєднується до численних поздоровлень шахтарям України з їхнім професійним святом і бажає всім їм відповідного професії богатирського здоров’я, сімейного благополуччя.
М’якого і безпечного вугілля!

Геннадій ЩУРОВ,
наш власкор

На знімках:
перший начальник
Донецького гірничого округу В. Щукін, 100-річчя від дня народження якого
відзначив Донбас напередодні Дня шахтаря;
представники Пролетарської
державної гірничотехнічної
інспекції у вугільній промисловості
з робітниками шахти
«Щоглівська-Глибока» (зліва направо):
у першому ряду — електрослюсар
підземний М. Мороко і головний
державний інспектор О. Швидкий;
у другому ряду — електрослюсар
підземний В. Новак
і начальник інспекції В. Цимбаленко;
директор ДонВУГІ Б. Грядущий.

Фото автора



До списку