Статьи

У публікаціях журналу «Охорона праці» не раз йшлося про те, як виконавчі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України замість виконання свого першочергового завдання — здійснення профілактики виробничого травматизму, спрямовували свої зусилля на те, щоб у судовому порядку добитись перекваліфікації нещасних випадків на виробництві і цим самим зекономити на страхових виплатах. Такий підхід до справи часто призводив до невиправданих втрат робочого часу посадовими особами органів державного нагляду, які замість виконання своїх безпосередніх обов’язків змушені були втягуватись у судові баталії, завантажувати роботою місцеве правосуддя, обмежував право потерпілих та їхніх сімей на соціальний захист, що призводило до частих нарікань та невдоволення з боку останніх. Нещодавно завдяки Федерації профспілок України цим неподобствам покладено край.

Зібравши та проаналізувавши матеріали справ, що розглядались у судах за позовами виконавчих органів Фонду упродовж останніх років, фахівці вищезгаданого профспілкового органу дійшли висновку, що оспорювання фактів нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не узгоджуються з нормами права. Так, ст. 55 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено право Фонду звертатися до суду лише з приводу вирішення спорів щодо суми страхових внесків, розміру шкоди та права на її відшкодування, накладення штрафів і таке інше. Що ж до актів про нещасні випадки за формою Н-1 та Н-5, актів розслідування хронічних професійних захворювань за формою П-4, то вони не входять у цей перелік. А це означає, що робочі органи Фонду не мають права оскаржувати зміст цих актів.
Відповідно до Закону «Про охорону праці» питання розслідування нещасних випадків на виробництві належать до сфери організації здорових і безпечних умов праці на підприємствах, а не до сфери регулювання питань соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Не містить норм щодо надання Фонду права на оскарження вищезазначених актів і чинний Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Порядок). Пунктом 58 цього нормативно-правового акта передбачено конкретний механізм оскарження обставин та причин нещасного випадку на виробництві. Полягає він у тому, що у разі незгоди з висновками комісії керівник того чи іншого наглядового органу має право призначати повторне (додаткове) спеціальне розслідування такого випадку комісією в іншому складі і за результатами її роботи скасувати висновки попередньої комісії.
Оскільки складання актів за формою Н-1, Н-5 та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпають і не порушують прав Фонду, то, за висновком фахівців Федерації профспілок України, ні виконавчі органи Фонду, ні сам Фонд не можуть звертатись до суду з позовом щодо оскарження цих актів.
Враховуючи вищесказане, з метою запобігання порушенням норм матеріального та процесуального права Голова Федерації профспілок України О. Юркін 07.06.2007 р. звернувся з листом до Верховного Суду України, аби найвища судова інстанція висловила свою позицію з цього питання і надала місцевим судам відповідне роз’яснення. Оскільки Верховний Суд України, вивчивши матеріали справи, повністю погодився з думкою керівника громадської організації, то 22.06.2007 р. головам апеляційних судів було направлено директиву, зміст якої запропоновано довести до судів першої інстанції.
Таким чином, судовим баталіям, ініціаторами яких упродовж тривалого часу були виконавчі органи Фонду, нарешті покладено край. Посадовці органів державного нагляду за охороною праці нарешті отримали можливість сконцентрувати свої зусилля на виконанні прямих обов’язків. Потерпілі та їхні сім’ї, які з примхи виконавчих органів Фонду змушені були наймати адвокатів, оббивати пороги місцевих та апеляційних судів, щоб захистити своє право на соціальний захист, можуть полегшено зітхнути.
Разом з цим виникає ряд запитань. Скажімо, як тепер бути з рішеннями судів, що були прийняті раніше за позовами робочих органів Фонду? (Вони ж тепер, очевидно, є нелегітимними). Як тепер бути із суддями, які йшли на поводі у робочих органів Фонду, покірно розглядаючи їхні неправомірні позови?
До речі, про знання законодавства про охорону праці. Для того, щоб орієнтуватись і правильно застосовувати нормативно-правові акти з охорони праці, державні інспектори проходять відповідне навчання та перевірку знань. Що ж стосується суддів, і в першу чергу молодих, то вони, як мовиться, варяться у власному соку. А коли так, то чи застрахована Феміда від помилок? Якщо правосуддя впродовж шести років не могло самостійно розібратись з правами виконавчих органів Фонду, то де гарантія, що воно буде компетентним в інших питаннях, зокрема, тих, що стосуються охорони праці?
У своєму зверненні до Верховного Суду України Голова Федерації профспілок України звернув увагу найвищої судової інстанції на неоднозначність застосування судами загальної юрисдикції законів «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів з охорони праці. Як на мене, то однією з причин цієї «неоднозначності» є все той же непрофесіоналізм тих, хто розглядав у судових засіданнях позови виконавчих органів Фонду.
Єдиний, хто виявився компетентним у цих питаннях, це апеляційний суд Запорізької області, який у мотивувальній частині своєї ухвали від 13.04.2006 р. зазначив, що «Фонд не входить у коло осіб, яким надано право оспорювати зміст актів за формою Н-1 та Н-5».
Автор цієї статті не раз запитував у посадовців виконавчих органів Фонду Хмельниччини, чому вони ніяк не можуть вгамуватися, натомість часто позиваються до суду, намагаючись оскаржити результати спеціального розслідування нещасних випадків на виробництві? «Тому що від нас цього вимагає керівництво виконавчої дирекції Фонду», — була відповідь. Якщо це дійсно так, то, може, цьому керівництву варто тепер вибачитись перед знедоленими та скаліченими за те, що вони примножували їм смуток, за те, що їхні підлеглі на місцях відверто знущалися над людьми?
Особливо запопадливо старалося в цьому плані відділення виконавчої дирекції Фонду у Летичівському районі Хмельницької області, про що йшлося в публікації начальника Хмельницької державної інспекції охорони праці П. Матущака та завідувача відділу правової допомоги Федерації профспілок області П. Іващенка «Фонд створили, а тяганина продовжується» (журнал «Охорона праці», № 12, 2004 р.). Оскільки посадовці вищезгаданого виконавчого органу Фонду, марно намагаючись довести свою правоту в суді, вдавалися до перекручення фактів, підтасовки документів тощо, то після закінчення судових баталій тодішнє керівництво обласного теруправління Держгірпромнагляду, щоб запобігти прийняттю в майбутньому судами першої інстанції незаконних рішень, надіслало їм для ознайомлення публікації журналу «Охорона праці», де були описані всі ці неподобства позивачів.
Повертаючись до проблеми, пов’язаної з незаконним розглядом у судах позовів виконавчих органів Фонду, хотілось би закинути з цього приводу докір не тільки місцевим судам, а й органам прокуратури, обласним та районним управлінням юстиції, колегіям адвокатів, місцевим державним адміністраціям, іншим підрозділам державної виконавчої влади, що мали б перейматися питаннями охорони праці. У цих установах працює чимало осіб, котрі удостоєні почесного звання «Заслужений юрист України». Чому ж ніхто з них не зупинив цієї вакханалії — не звернувся до Верховного Суду України, як це зробила ФПУ, з тим, аби поставити у рамки Закону виконавчі органи Фонду і цим самим покласти край поневірянням своїх співвітчизників, котрі потрапили в біду? Чому серед них не знайшлося жодного правника, який би розібрався в законодавстві про охорону праці і якому була б не байдужа доля потерпілих та їхніх сімей? Невже тому, що охорона праці для них залишається на залишковому принципі?


Василь СОПІЛЬНЯК,
наш власкор



До списку