14 жовтня 2008 р. Конституційний Суд
України оприлюднив прийняте 8
жовтня Рішення у справі за
конституційним поданням
Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини щодо
відповідності Конституції України
(конституційності) положень
підпункту «б» підпункту 4 пункту 3
ст. 7 Закону «Про страхові тарифи на
загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 22 лютого 2001 р. № 2272—ІІІ (далі —
Закон № 2272—ІІІ), а також пункту 1,
абзацу третього пункту 5, пункту 9,
абзаців другого, третього пункту 10,
пункту 11 розділу І Закону «Про
внесення змін до Закону України
«Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 23 лютого 2007 р. № 717—V.
У конституційному поданні
стверджується, що положеннями
Законів № 2272—ІІІ та № 717—V, якими
обмежується розмір одноразової
страхової виплати потерпілому від
нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності,
і скасовується право потерпілих на
виробництві громадян на
відшкодування їм моральної
(немайнової) шкоди за рахунок Фонду
соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України
(далі — Фонд), встановлені Законом
«Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 23 вересня 1999 р. № 1105—XIV (далі —
Закон № 1105—XIV), порушується
конституційне право громадян на
соціальний захист у вигляді
гарантованого
загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням належного
матеріального забезпечення у разі,
коли з ними стався нещасний випадок
на виробництві або вони отримали
професійне захворювання.
Автор клопотання вважає, що ці
положення Закону № 2272—ІІІ та
Закону № 717—V не відповідають
статтям 1, 3, 8, частинам другій,
третій ст. 22, ст. 46, 48 Конституції
України, оскільки мають
обмежувальний, дискримінаційний
характер, що призводить до звуження
як змісту, так і обсягу існуючих
прав потерпілих від нещасних
випадків на виробництві або
професійних захворювань.
Заслухавши суддю-доповідача В.
Джуня та дослідивши матеріали
справи, Конституційний Суд України
встановив:
В Основах законодавства України
про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від 14 січня
1998 р. № 16/98—ВР (далі — Основи) та в
першій редакції Закону № 1105—XIV
визначено пакет видів соціальних
послуг і матеріального
забезпечення (виплат), які
надаються потерпілим на
виробництві від нещасних випадків
або професійних захворювань у разі
настання страхового випадку. Серед
цих виплат передбачалося, зокрема,
і право потерпілих на
відшкодування їм моральної
(немайнової) шкоди за рахунок Фонду.
Проте Законом № 717—V внесено зміни
до положень Закону № 1105—XIV.
Положеннями Закону № 717—V
скасовано право застрахованих
громадян, що потерпіли на
виробництві від нещасного випадку
або професійного захворювання, на
відшкодування моральної шкоди за
рахунок Фонду, яке вони мали
відповідно до приписів першої
редакції Закону № 1105—XIV. Проте
Конституційний Суд України вважає,
що саме право цих громадян на
відшкодування моральної шкоди не
порушено, оскільки ст. 1167
Цивільного кодексу України та ст.
237-1 Кодексу законів про працю
України їм надано право
відшкодовувати моральну шкоду за
рахунок власника або
уповноваженого ним органу
(роботодавця). Встановлений
законодавцем розподіл обов’язків
щодо відшкодування моральної шкоди
потерпілим на виробництві від
нещасного випадку та професійного
захворювання не суперечить вимогам
ст. 22 Конституції України. З огляду
на викладене Конституційний Суд
України не вбачає підстав для
визнання неконституційними
оспорюваних положень Закону №
717—V.
23 вересня 1999 р. Верховна Рада
України прийняла Закон № 1105—XIV,
абзац перший частини другої ст. 34
якого передбачав, що у разі стійкої
втрати професійної працездатності
Фонд проводить одноразову страхову
виплату потерпілому, сума якої
визначається з розрахунку
середньомісячного заробітку
потерпілого за кожний відсоток
втрати потерпілим професійної
працездатності. Зазначене
положення згідно з пунктом 1
розділу XI «Прикінцеві положення»
Закону № 1105—XIV мало набрати
чинності з 1 січня 2001 р., проте
Законом «Про внесення зміни до
Закону України «Про
загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 21 грудня 2000 р. № 2180—III дату
набрання чинності перенесено на 1
квітня 2001 р.
До настання цієї дати 22 лютого 2001 р.
вказане положення ст. 34 Закону №
1105—XIV доповнено підпунктом «б»
підпункту 4 пункту 3 ст. 7 Закону №
2272—ІІІ, зокрема встановлено верхню
межу одноразової страхової виплати
— не вище чотирикратного розміру
граничної суми заробітної плати
(доходу), з якої справляються внески
до Фонду. Відповідно до пункту 1 ст. 7
Закону № 2272—ІІІ це доповнення
набрало чинності також з 1 квітня 2001
р.
Отже, положення абзацу першого
частини другої ст. 34 Закону № 1105—XIV,
яким встановлено механізм
визначення розміру одноразової
страхової виплати, набрало
чинності одночасно з положенням
підпункту «б» підпункту 4 пункту 3
ст. 7 Закону № 2272—ІІІ, де
передбачено його верхню межу — «не
вище чотирикратного розміру
граничної суми заробітної плати
(доходу), з якої справляються внески
до Фонду». Тому Конституційний Суд
України вважає, що немає підстав
для визнання неконституційним
положення підпункту «б» підпункту 4
пункту 3 ст. 7 Закону № 2272—ІІІ,
оскільки розмір одноразової
страхової виплати потерпілим на
виробництві фактично був не
обмежений, а встановлений і,
відповідно, не було порушено вимог
ст. 22 Конституції України.
Так само є конституційним і
положення абзацу другого пункту 10
розділу І Закону № 717—V, згідно з
яким внесено зміну до положення
абзацу другого частини другої ст. 34
Закону № 1105—XIV. Оспорюваним
положенням встановлено граничну
межу одноразової страхової виплати
потерпілим на виробництві у разі,
коли при подальших обстеженнях
МСЕК встановлено інший, вищий
ступінь втрати стійкої професійної
працездатності, з урахуванням
іншої професійної хвороби або
іншого каліцтва, пов’язаного з
виконанням трудових обов’язків, а
саме: «не вище чотирикратного
розміру граничної суми заробітної
плати (доходу), з якої справляються
внески до Фонду соціального
страхування від нещасних
випадків». Хоча Закон № 717—V набув
чинності лише з 20 березня 2007 р.,
розмір одноразової страхової
виплати не був обмежений і у
випадках, передбачених Законом №
1105—XIV, оскільки в усіх можливих
випадках гранична межа одноразової
страхової виплати потерпілим на
виробництві не могла перевищувати
чотирикратного розміру граничної
суми заробітної плати (доходу), з
якої справлялися внески до
Фонду.
Враховуючи викладене та керуючись
ст. 147, 150, частинами першою, другою
ст. 152, 153 Конституції України, ст. 13,
15, 39, 40, 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 82 Закону
«Про Конституційний Суд України»,
Конституційний Суд України
вирішив:
Визнати такими, що відповідають
Конституції України (є
конституційними), положення
підпункту «б» підпункту 4 пункту 3
ст. 7 Закону «Про страхові тарифи на
загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 22 лютого 2001 р. № 2272—ІІІ, пункту
1, абзацу третього пункту 5, пункту 9,
абзаців другого, третього пункту 10,
пункту 11 розділу І Закону «Про
внесення змін до Закону України
«Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 23 лютого 2007 р. № 717—V, якими
внесено зміни до ст. 1, 21, 28, 34, 35
Закону «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»
від 23 вересня 1999 р. № 1105—XIV.
Прес-служба
Конституційного Суду України
