Статьи

Дві трагедії сталися у ВАТ «Ланнівський цукровий завод», що в селищі Ланна Карлівського району Полтавської області. Перша — на самому початку сезону цукроваріння, у вересні 2006 р., друга — через місяць. Під час розслідування другого нещасного випадку автору статті вдалося побувати на цукровому заводі. Про деякі особисті враження після цього відвідання, про гіркі та справедливі висновки працівників наглядових органів, зроблені ними в ході спецрозслідувань нещасних випадків, і йтиметься далі.

Обставини першого нещасного випадку такі. 21 вересня 2006 р. о 2 год ночі з диспетчерської цеху залізничного транспорту ВАТ «Ланнівський цукровий завод» бригаді в складі машиністів тепловоза ТГМ 4Б № 0129 О. Жинила, О. Пономаренка, а також складача вагонів М. Маховського було дано вказівку виїхати на залізничну станцію Ланна Південної залізниці, куди на цей час надійшли перші 12 вагонів із цукровим буряком. Їх і належало доставити на підприємство. Прибувши на станцію, розташовану майже за 3,5 км від заводу, складач причепив до тепловоза партію з 6 вагонів. Ставши на підніжку першого вагона з правого боку по ходу руху поїзда, він подав машиністу тепловоза сигнал ліхтарем про готовність до руху. Потяг рухався локомотивом вперед.
Прибувши на завод, машиністи тепловоза О. Жинило та О. Пономаренко не побачили ні сигналів складача, ні його самого. Запідозривши недобре, вони відчепили вагони та поїхали на тепловозі назад на станцію. Від станції машиністи пішки вирушили на пошуки М. Маховського. На території під’їзних залізничних колій цукрового заводу вони почули неголосне благання про допомогу. Пішовши на голос, виявили М. Маховського. По телефону мобільного зв’язку О. Пономаренко викликав машину швидкої допомоги. Медики доставили потерпілого в Карлівську центральну районну лікарню, де впродовж кількох діб боролися за його життя.
А сталося ось що. Як сказав сам потерпілий, під час руху поїзда він стояв у незручній позі на підніжці вагона. Після чергового поштовху на одному з рейкових стиків він не втримався і впав за залізничний насип. Під час падіння його ліва рука потрапила під колесо вагона. З відрізаною на рівні ліктя рукою, долаючи нестерпний біль і намагаючись не втратити свідомість, потерпілий почав кликати на допомогу, але крики довго ніхто не міг почути.
Якби пошуки складача вагонів тривали трохи довше, він стік би кров’ю, не дочекавшись на допомогу.
Аналіз цієї події з точки зору забезпечення безпечних, нешкідливих умов праці дає дуже сумну картину. Згідно з актом спецрозслідування, на території під’їзних залізничних колій, що належать підприємству, зовсім не було штучного освітлення в нічний час. Чому потерпілий не був під час руху (вперед по ходу поїзда) в кабіні або на площадці тепловоза, як це передбачено правилами охорони праці на залізничному транспорті, а стояв на підніжці вагона? Та тому, що адміністрація підприємства неправильно склала Інструкцію з охорони праці № 190 для складачів вагонів. Нею не передбачено перебування складача на тепловозі під час руху поїзда ні за яких обставин, а п. 1.11.10 цієї Інструкції зобов’язує їх лише: «виявляти особливу обережність та увагу в темний час доби, а також при сильному тумані, опадах, снігопаді, хуртовині, які погіршують видимість рухомого складу, сигналів пристроїв та звучання попереджувальних сигналів під час виконання маневрових робіт». До речі, потерпілий М. Маховський був добре ознайомлений з цим пунктом інструкції, оскільки пропрацював зчіплювачем вагонів на цьому підприємстві 23 роки. Проте, як бачимо, це не вберегло його від біди... Адже людина не робот, може і на рівному місці оступитися, що вже тут казати про незручні підніжки залізничних вагонів, на яких і в дощ і в холод змушені «кататися» працівники... Навіть тоді, коли це (тепловоз не штовхав, а тягнув за собою вагони) зовсім необов’язково.
Але про це адміністрації ВАТ «Ланнівський цукровий завод» стало відомо дещо пізніше, а спочатку вона намагалася перекласти всю вину в тому, що сталося, на самого потерпілого. Мовляв, він сам виявив особисту необережність, чим порушив п. 1.11.10 вищезгаданої Інструкції. Саме цей пункт, за наполяганням представників адміністрації підприємства, і було внесено до акта спеціального розслідування нещасного випадку.
У складеному за результатами оперативної перевірки підприємства приписі за підписом головного державного інспектора охорони праці теруправління Держгірпромнагляду по Полтавській області В. Дебольського містилося 25 пунктів порушень чинного законодавства з охорони праці. Серед них: чисельність служби охорони праці підприємства (одна особа) не відповідає розрахунковій чисельності (близько 800 осіб) працюючих; працівники, які виконують роботи підвищеної небезпеки (електро- і газозварники, різальники та ін.) не проходили навчання та перевірку знань з питань охорони праці; у посадовій інструкції головного інженера підприємства відсутні функціональні обов’язки з охорони праці; головний механік підприємства не пройшов чергового навчання та перевірки знань з питань охорони праці; на підприємстві не функціонує служба нагляду за технічним станом і безпечною експлуатацією виробничих будівель і споруд; фінансування заходів з охорони праці здійснюється у розмірі, меншому від встановленого Законом мінімального розміру (за 8 місяців 2006 р. на охорону праці у ВАТ було витрачено 102 210 грн.); на підприємстві не проведені атестація робочих місць за умовами праці, а також черговий медичний огляд працівників транспортного цеху, зайнятих на роботах з небезпечними умовами праці (машиністів тепловоза, складачів вагонів); працівники підприємства не повною мірою забезпечені спецодягом, спецвзуттям та іншими ЗІЗ.
Виявлено й низку порушень правил охорони праці під час експлуатації виробничого устаткування: не проведено технічний огляд і випробування двох мостових кранів, зварювальні трансформатори укомплектовані саморобними електродотримачами, під час проведення газозварювальних робіт допускається використання балонів з несправними редукторами, приводні барабани стрічкових транспортерів у бурякопереробному цеху не мають огороджень.
Негативна думка про працеохоронну роботу, що проводиться на підприємстві, зміцніла ще більше після ознайомлення з обставинами та причинами нещасного випадку зі смертельним наслідком, який стався тут 26 жовтня з електрозварником О. Пивоваровим.
Того фатального дня він разом з газорізальником М. Саєнком одержав від головного механіка А. Моторного наряд на виконання зварювальних робіт у бурякопереробному (основному виробничому) цеху. Згідно з пояснювальною запискою майстра цього цеху І. Нечая, спочатку працівники заготовили необхідний для виконання ремонтних робіт матеріал (сталеві листи) і близько 10 год 45 хв почали роботу на верхній площадці приймального елеватора. Приваривши один лист, О. Пивоваров і М. Саєнко спустилися вниз, щоб відпочити.
Об 11 год 35 хв вони знову піднялися нагору, щоб продовжити роботу. Об 11 год 45 хв на верхній площадці приймального відділення був тільки О. Пивоваров, який зварював обшивку елеватора. Його напарник М. Саєнко на нижній площадці підтримував сталевий лист знизу. Аж раптом М. Саєнко почув крик О. Пивоварова. Піднявшись на верхню площадку, він побачив, що той завмер із затиснутим у руці, яка була біля грудей, електродотримачем, і, схоже,— вже не дихає. Робітник повідомив про те, що сталося, посадовим особам підприємства, які викликали «швидку допомогу». Бригада лікарів, що прибула, констатувала смерть О. Пивоварова. У висновку бюро судово-медичної експертизи вказано, що смерть потерпілого настала в результаті ураження електричним струмом.
Згідно з висновками комісії, яка проводила спеціальне розслідування, головною причиною загибелі О. Пивоварова стало те, що під час виконання зварювальних робіт як зворотний провід були використані металеві конструкції обладнання цеху (порушення п. 6.7.64 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів — ДНАОП 0.00-1.21-98).
Висока температура та вологість у цеху також сприяли тому, що при необережному дотику електродотримача до незахищених ділянок шкіряного покриву працівник був уражений струмом. У світлі цього немаловажною обставиною загибелі робітника стало й те, що він не застосовував засобів індивідуального захисту. Їх, виявляється, ніхто не видавав... Не було видано бригаді і наряд-допуск на виконання вогненебезпечних робіт, з чого випливає, що ніхто О. Пивоварова не інструктував перед початком робіт підвищеної небезпеки. Ніхто не попереджав про небезпеку, ніхто не нагадав про необхідність бути обережним! Дав, мовляв, головний механік завдання,— значить: одна людина — на нижню площадку, друга — на верхню... Виконувати! Ось і вся охорона праці...
Безумовно, у представників наглядових органів було з цього приводу своє цілковите переконання, яке і знайшло відображення в акті спецрозслідування. Ось список посадових осіб ВАТ «Ланнівський цукровий завод», дії або бездіяльність яких сприяли трагедії:
майстер бурякопереробного цеху І. Нечай, який «не контролював виконання робіт, під час зварювання бурякоприймального елеватора допустив використання металевих конструкцій цеху як зворотний провід зварювального трансформатора»;
головний механік А. Моторний, який не забезпечив додержання правил охорони праці під час ремонтних робіт. А саме: допустив до виконання вогненебезпечних робіт електрозварника О. Пивоварова без оформлення наряду-допуску;
виконавчий директор В. Соловей, яка не забезпечила видачу ЗІЗ працівникові підприємства.
Стосовно ж останнього пункту, то, судячи з побаченого на власні очі,— спецодяг та інші ЗІЗ тут зовсім не видаються, бо жодного працівника у спецодязі на підприємстві я не побачив. Навіть молоді працівниці бурякопереробного цеху, які мають справу з хімпрепаратами, дефілювали в легких домашніх футболках та маєчках, а зовсім не в спеціальних халатах.
— У розпал сезону цукроваріння в цехах основного виробництва жаркувато,— пояснила мені причину небажання працюючих підприємства використовувати спецодяг виконавчий директор підприємства В. Соловей.
— А чому зворотний провід зварювального трансформатора у бурякопереробному цеху (той, під час обслуговування якого був смертельно травмований О. Пивоваров) досі приєднаний до устаткування цеху?— запитую у головного інженера підприємства А. Кретиніна.
— Дозвольте... Я не згоден,— почав виправдовуватися головний інженер,— з висновками комісії. Того дня, коли О. Пивоваров провадив зварювальні роботи, використовувались два проводи...
Що тут казати. В цеху, судячи з усього, і після трагедії, що сталася, як і раніше, нехтують правилами безпеки. Проте це не заважає окремим керівникам підприємства доводити членам комісії, представникові журналу «Охорона праці», що саме у день загибелі О. Пивоварова все було справним, усе відповідало вимогам охорони праці. Далі А. Кретинін використав інші «переконливі», на його думку, аргументи. В роду загиблого багато хто, мовляв, страждає на серцеві захворювання. Тому і його смерть могла настати в результаті серцевого нападу...
Далі вести розмову з цим керівником не було сенсу: яка жахлива жорстокість! Який цинізм!
Так і хотілося сказати: «Люди, схаменіться!» Куди ми котимося? Адже саме турбота про безпеку, про спасіння собі подібних відрізняє нас від тварин. Невже ми настільки загрубіли, що елементарні поняття людяності, нарешті, вимоги Закону не важать для нас нічого?
Розмірковуючи над прямими та побічними причинами того, що сталося на одному з цукрових заводів у Полтавській області, на інших підприємствах, згадуючи подібні нещасні випадки, про які постійно пише наш журнал, всі ми разом повинні добре усвідомити: немає і бути не може жодного виправдання тому, що у мирний час молоді здорові чоловіки так безглуздо гинуть. Немає і не може бути ніякого виправдання й кожному з тих, хто хоча б якоюсь мірою винний у цьому.

Вадим КОБЕЦЬ,
наш власкор



До списку