Про працевлаштування інвалідів у транспортній галузі

За період часу з 1991 р., коли Україна стала незалежною державою, нормативно-правова база країни суттєво змінилася, з’явилися нові законодавчі акти соціальної спрямованості. У той же час форсоване формування великої законодавчої бази часто призводить до того, що законодавчі акти, що діють в одній і тій же сфері, за багатьма суттєвими позиціями не збігаються, а окремі положення навіть носять суперечливий характер, що пов’язано з різними правовими колізіями. Одним із таких документів став Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», реалізація якого на практиці нерідко призводить до конфліктних ситуацій.

Власники підприємств, потрапивши у таку складну ситуацію, часто звертаються до наукових установ за роз’ясненнями і консультаціями фахівців щодо проблем, які їх цікавлять. Питання, що стосуються працевлаштування інвалідів на робочі місця зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботи, що можуть створювати підвищену небезпеку для оточуючих, зустрічаються доволі часто. У зв’язку з цим колективом провідних спеціалістів ДП «Український НДІ медицини транспорту», що є головною організацією з питань медицини праці в транспортній галузі України, був проведений аналіз нормативно-правових документів:
Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
Закону «Про охорону праці»;
Закону «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення»;
роз’яснення Вищого господарського суду України № 01-2.2/313 від 07.12.2001 р.;
Кодексу торговельного мореплавання України;
Конвенції 73 МОП;
Правил визначення придатності особи для роботи на судні за станом здоров’я, затверджених наказом МОЗ України від 30.11.2006 р. № 711;
наказів МОЗ «Про затвердження Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій» від 31.03.94 р. № 45;
додатків 1 і 2 до наказу від 29.09.89 р. № 555 МОЗ СРСР «Про удосконалення системи медичних оглядів трудящих і водіїв індивідуальних транспортних засобів»;
наказу МШС СРСР від 07.07.87 р. № 23Ц «Про медичний огляд працівників залізничного транспорту, пов’язаних з рухом потягів»;
наказу МОЗ і МВС України від 05.06.2000 р. № 124/345 «Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії і водіїв транспортних засобів»;
наказу МОЗ «Про затвердження Переліку захворювань і недоліків, за яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами» від 24.12.99 р. № 299.
Було проаналізовано результати наукових досліджень стану здоров’я працівників водного транспорту та умов їхньої праці за період з 1975 р. і до сьогодні, виконані колективом ДП «Український НДІ медицини транспорту».
За результатами проведеної роботи встановлено, що сьогодні згідно із Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» існує імперативна вимога створювати робочі місця для інвалідів у кількості 4% від середньорічної кількості робочих місць на підприємстві, в установі чи організації. При цьому абсолютно не враховується той факт, що на ряді виробництв існують робочі місця зі шкідливими і небезпечними умовами праці. Для роботи в цих умовах необхідний досить високий рівень психосоматичного (фізичного і психічного) здоров’я, що визначається в разі проходження попередніх під час вступу на роботу і періодичних медичних оглядів. Зокрема, для працівників водного транспорту такі огляди сьогодні регламентуються Правилами визначення придатності особи для роботи на судні за станом здоров’я, що затверджені наказом МОЗ від 30.11.2006 р. № 711. (За останніми даними, наказом МОЗ від 06.04.2007 р. № 172 цей наказ уже відмінено.— Прим. авторів). Для залізничників, автомобілістів і осіб, зайнятих в авіаційній галузі, існують аналогічні нормативні документи, згадані вище.
Великий перелік медичних протипоказань для роботи на суднах, залізниці, авіаційному й автомобільному транспорті, включений до цих наказів, не дозволяє лікарям допускати до роботи осіб, у яких є розлади здоров’я, класифіковані МСЕК як стійка втрата здоров’я певного ступеня (група інвалідності). Згідно зі ст. 5 Закону «Про охорону праці», працівникові не може пропонуватися робота, яка відповідно до медичного висновку йому протипоказана. Ця ж вимога закріплена в ст. 52 Кодексу торговельного мореплавства України — до роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров’я. А Конвенція 73 МОТ прямо забороняє судновласнику приймати на роботу на судно осіб, які не мають медичних документів, що дозволяють їм таку роботу за станом здоров’я.
З урахуванням того, що в транспортній галузі перелік шкідливих виробничих факторів досить однотипний, розходження в характеристиці захворюваності викликані переважно інтенсивністю впливу шкідливих і небезпечних виробничих факторів, автори вважають за можливе розглянути проблему на прикладі водного транспорту, екстраполюючи висновки на галузь у цілому.
Робота на об’єктах водного транспорту, особливо на суднах різного типу і вантажопідйомності, пов’язана з впливом ряду шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища. Це і безпосередньо суднові фактори — загальна вібрація, підвищені рівні шуму, насичені і ненасичені вуглеводні, важкі метали, компоненти полімерних матеріалів, що мігрують у повітря суднових приміщень, та інші хімічні забруднювачі середовища мешкання моряка, замкнутий простір, соціальна депривація, несприятливі мікрокліматичні фактори, часта зміна кліматогеографічних поясів, а також вплив шкідливих факторів, безпосередньо пов’язаних з вантажами, що перевозяться.
Суттєвий вплив на стан здоров’я працівників транспорту справляють і психофізіологічні фактори виробничого середовища, що найчастіше і є тригерним механізмом початкового погіршення стану здоров’я працівника. При цьому, як показали професіографічні дослідження (виконані співробітниками ДП «Український НДІ медицини транспорту» більш як за 25-літній період), екстремальні й стресові ситуації займають до 70% робочого (рейсового) періоду часу моряка. Комплексний вплив зазначених факторів призводить до того, що особи, які працюють на суднах, досить швидко втрачають адаптаційні резерви здоров’я й у них починають формуватися патологічні зміни в організмі, що призводять до професійно зумовлених захворювань. Так, за даними досліджень ДП «Український НДІ медицини транспорту», найчастіше у моряків зустрічаються захворювання органів дихання (показник імовірності накопичення захворювань — 0,75), на другому місці травми й отруєння (показник імовірності — 0,58), на третьому — хвороби нервової системи й органів чуття (показник імовірності — 0,35), на четвертому місці — захворювання системи травлення (імовірність накопичення захворювань — 0,1). Не випадково Міжнародна організація праці видала 60 нормативно-правових документів з питань збереження здоров’я й охорони праці моряків, у тому числі 30 міжнародних конвенцій, 29 рекомендацій і 1 протокол.
Таким чином, створено правову колізію: з одного боку, роботодавець зобов’язаний згідно з нормами закону виділити 4% робочих місць від загальної середньорічної чисельності цих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів, з іншого — ці інваліди ніколи не зможуть посісти зазначені робочі місця через вимоги, що висуваються до стану здоров’я потенційних працівників. У той же час у ст. 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначено, що підприємства, об’єднання, установи й організації, чисельність працюючих інвалідів у яких менша за встановлений норматив, щороку перераховують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів України кошти, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в об’єднанні, установі та організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Цим створюються передумови до прихованого необгрунтованого оподатковування, що ніяк не може сприятливо впливати на економічний розвиток суспільства і не підвищує рівня соціальної захищеності інвалідів.
Проведений аналіз результатів наукових досліджень і нормативно-правових документів дає змогу зробити висновок про те, що Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потребує серйозних змін і доповнень, оскільки в існуючій редакції він вступає у серйозний конфлікт з низкою чинних в Україні нормативно-правових документів в галузі гігієни й охорони праці.
Працевлаштування осіб, які мають групу інвалідності, на робочі місця, пов’язані з впливом шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, а також на робочі місця, робота на яких створює підвищену небезпеку для оточуючих, неможливе. Це має бути підставою для введення принципово іншого обчислення кількості місць для працевлаштування інвалідів на підприємствах транспортної галузі, за винятком робочих місць зі шкідливими і небезпечними умовами праці.

А. ГОЖЕНКО, Л. ШАФРАН, Б. ПАНОВ, В. ЛИСОБЕЙ, В. ЄВСТАФ’ЄВ, Е. ПСЯДЛО, О. СКИБА (ДП «Український НДІ медицини транспорту», Одеса)