Про практику розгляду справ щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за злочини проти безпеки виробництва, визнання нещасних випадків виробничими, встановлення фактів перебування потерпілих у трудових відносинах з роботодавцями, відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я розповідає перший заступник голови апеляційного суду Хмельницької області А. Марцинкевич.
(В повному обсязі матеріал читайте в журналі №10 2009р.)
Наприкінці липня минулого
року під час будівництва
кафе-магазину в м. Нетішин загинув
сімнадцятирічний А. Гуменюк, який
нещодавно повернувся з місць
позбавлення волі. Обставини та
причини цієї трагедії були описані
в матеріалі «Він хотів розпочати
нове життя…» (журнал «Охорона
праці», № 1, 2008 р.). Після
пред’явлення обвинувачення
роботодавцю – приватному
підприємцю А. Генджоняну та його
підлеглому, бригадиру В.
Заплетняку, справу про притягнення
цих осіб до кримінальної
відповідальності розглянув
міський суд.
У лютому поточного року за його вироком А.Генджоян був засуджений за ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 272 Кримінального кодексу (КК) України на 2 роки виправних робіт за місцем трудової діяльності з відрахуванням в дохід держави 15% заробітку. Відповідно до ст. 75 КК А. Генджояна було звільнено від відбування покарання зі встановленням іспитового строку впродовж року. Крім того, міським судом було вирішено стягнути з обвинуваченого 50 тис. грн. моральної шкоди на користь матері загиблого. Що стосується бригадира В. Заплетняка, то його на підставі ст. 1 п. «а» Закону «Про амністію» судом було звільнено від кримінальної відповідальності.
Приватний підприємець не погодився з таким вердиктом і звернувся з апеляційною заявою до апеляційного суду, в якій попросив скасувати вирок і виправдати його, оскільки, мовляв, його вина у скоєнні інкримінованого злочину міським судом не доведена. При цьому А. Генджоян зазначив, що потерпілий опинився на будівельному майданчику випадково і був уражений струмом, коли з власної ініціативи допомагав бригадиру перенести бетонозмішувач. Проте цю інформацію було спростовано свідченнями інших учасників суду.
За свідченням матері, яка носила на будівельний майданчик сину обіди, Анатолію доводилося облаштовувати опалубку, копати та заливати бетоном траншеї, носити цеглу, обслуговувати бетонозмішувач, виконувати інші роботи. Мати також повідомила, що письмової трудової угоди з ним не було укладено, спецодягом він не забезпечувався, ніяких інструктажів і навчання з охорони праці з ним ніхто не проводив. При цьому вона заявила, що вважає винним у смерті сина А. Генджояна, який допустив його до роботи на саморобному механізмі, що не відповідав вимогам безпеки, оскільки, як з’ясувалося після трагедії, в бетонозмішувачі струм пробивав на корпус.
Показання аналогічного змісту дали й інші особи, які виконували роботи на будівельному майданчику.
Перевіривши матеріали справи та наведені свідчення, колегія суддів судової палати у кримінальних справах дійшла висновку, що апеляція засудженого не підлягає задоволенню, оскільки вина А. Генджояна є повністю доведеною. Під час виконання будівельних робіт приватний підприємець не забезпечив додержання на будівельному майданчику вимог нормативно-правових актів з охорони праці, допустив до роботи підвищеної небезпеки підлітка, причому без проходження ним попереднього медичного огляду, інструктажу та відповідного навчання з питань охорони праці, не запровадив системи управління охороною праці, не організував відомчого контролю за додержанням працівниками правил поводження із засобами виробництва, не отримав від органів Держгірпромнагляду дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки тощо. А якщо так, то повинен нести передбачене законом покарання.
Що стосується твердження засудженого про недоведеність його вини, то колегія суддів дійшла висновку, що вони є безпідставними і спростовані наведеними у справі доказами. Зокрема, факти укладання усного договору з А. Гуменюком, роботи підлітка на об’єкті з відома та за згодою А. Генджояна підтверджуються свідченнями п’яти осіб.
Про нещирість засудженого свідчать дії, спрямовані на приховування факту роботи підлітка на будівельному майданчику шляхом знищення його одягу та особистих документів, намагання вплинути на матір потерпілого за допомогою шантажу, спонукання її до відмови від свідчень.
Розглянувши справу в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що виносячи свій вердикт, міський суд дав вірну правову оцінку зібраним по справі фактам і правильно кваліфікував дії А. Генджояна. Вирок міського суду щодо приватного підприємця залишено без змін, а апеляцію засудженого – без задоволення.
– Випадок, про який Ви розповіли, Анатолію Миколайовичу, характерний тим, що він пов’язаний з прихованими трудовими відносинами, відсутністю відомчого контролю за станом охорони праці тощо. А чи буває так, коли на лаві підсудних за такі самі злочини опиняються керівники тих підприємств, де не було прихованих трудових відносин, були створені служби охорони праці, проводилися інструктажі, де до трагедії все нібито виглядало благополучно?
Не так давно в апеляційному суді розглядалася апеляційна скарга директора СТОВ «Колос», що в Деражнянському районі, О. Охримчук…
– А чи бували випадки, коли апеляційному суду доводилося скасовувати прийняті судами першої інстанції вироки та рішення, а отже, повертати справи на новий розгляд?
– Не часто, але траплялося. Взяти, скажімо, вирок Кам’янець-Подільського міськрайонного суду, яким майстра ДП «Пошук» А. Микитюка було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України…
– І ще одне. До 1996 р. під час розгляду спірних питань органи правосуддя, не обмежуючись поданими матеріалами та поясненнями, вживали заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи. Це було передбачено ст. 15 чинного на той час ЦПК Української РСР. Після введення в дію нової редакції цієї статті на зміну процесу слідчому прийшов процес змагальний, суддя перестав бути ініціатором витребування доказів, оскільки такий обов’язок законодавцем покладено на сторони.
Чи не здається Вам, Анатолію Миколайовичу, що внесені до ЦПК зміни не є гуманними по відношенню до збіднілих верств населення?
– Практика з’ясування судом обставин справи на засадах змагальності є у багатьох країнах світу. Проте…
Інтерв'ю взяв Василь Сопільняк
