Аналіз виробничого травматизму свідчить про високий його рівень під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт. Відповідно до пп. 3.3.2, 3.3.3 ГОСТ 12.3.020—80 «Процессы перемещения грузов на предприятиях» роботи з переміщення під час технологічних процесів вантажів масою понад 20 кг та на відстань понад 25 м повинні бути механізовані. Пункт 17.2.4 Правил охорони праці на автомобільному транспорті (НПАОП 60.2-1.28-97) визначає цю межу маси вантажів — 30 кг, а п. 10.1.5 Правил охорони праці при експлуатації баз, складів і сховищ, виконанні вантажно-розвантажувальних робіт на об’єктах оптової торгівлі (НПАОП 63.12-1.03-96) — 50 кг.
Як засоби механізації під час
вантажно-розвантажувальних робіт
можуть використовуватись: засоби
малої механізації (штабелеукладач,
ручний візок з підйомними
пристроями); мобільні
транспортно-підйомні машини
(автонавантажувач або
електронавантажувач; машини
напольного транспорту: авто- або
електрокар, електровізок),
стаціонарне вантажопідйомне
устаткування (мостовий кран,
кран-балка, тельфер, таль). Серед
засобів механізації для
вантажно-розвантажувальних робіт
і виконання внутрішньоскладських
операцій найбільш поширені
навантажувачі, які залежно від умов
використання можуть бути:
сільськогосподарські (ГОСТ 28099—89),
землерийні (ГОСТ 28635—90), будівельні
фронтальні одноківшові (ГОСТ 16391—80)
або лопати-навантажувачі (ДСТУ
3932-2000), загального призначення
(ГОСТи 24366—80, 16215—80), для роботи в
контейнерних та критих залізничних
вагонах (ГОСТ 27270—87), а також інші
спеціальні навантажувачі. Вимоги
щодо навантажувачів з платформою з
великою висотою піднімання
визначені ГОСТ 29249—91 та
міждержавним стандартом ДСТУ ГОСТ
31203:2006; навантажувачів, що працюють
з нахиленим вперед
вантажопідйомником, — ДСТУ ГОСТ
30867:2006; землерийних навантажувачів,
обладнаних бічною стрілою,— ДСТУ
ІSО 8813:2003, з навантаженням спереду —
ДСТУ ІSО 7546:2003.
Загальні поняття про навантажувачі
встановлює ДСТУ 3997-2000
«Автонавантажувачі та
електронавантажувачі. Терміни та
визначення. Основні поняття»,
згідно з яким навантажувач — це
самохідна машина, призначена для
навантаження, розвантаження та
штабелювання вантажів.
Термінологічна база для
фронтальних одноківшових
навантажувачів визначена ДСТУ
2492-94 «Навантажувачі. Терміни і
визначення».
Базові вимоги щодо
вантажно-розвантажувальних робіт
встановлюють ГОСТ 12.3.009—76 «Работы
погрузочно-разгрузочные. Общие
требования безопасности» та
вищезгаданий ГОСТ 12.3.020—80.
Автор має на меті розглянути вимоги
безпечної експлуатації
навантажувачів загального
призначення, які є
«авто(електро)навантажувачами з
фронтально розташованим
телескопічним вантажопідйомником,
з три- або чотириопірним шасі і
переднім тяговим мостом» (ДСТУ
3997-2000). Авто(електро)навантажувачі
належать до технологічних
транспортних засобів, що не
підлягають експлуатації на дорогах
загального користування та повинні
проходити державну реєстрацію
(облік) у порядку, визначеному
Правилами державної реєстрації та
обліку великотоннажних
автомобілів та інших технологічних
транспортних засобів, що не
підлягають експлуатації на
вулично-дорожній мережі
загального користування (НПАОП
0.00-1.09-04) та експертному
технічному огляду представником
спеціалізованої організації в
порядку, визначеному Правилами
проведення технічного огляду
технологічних транспортних
засобів, що не підлягають
експлуатації на вулично-дорожній
мережі загального користування
(НПАОП 0.00-1.37-04). Крім того, Порядок
видачі дозволів Державним
комітетом з нагляду за охороною
праці та його територіальними
органами (НПАОП 0.00-4.05-03)
передбачає отримання суб’єктом
господарювання дозволу щодо
спроможності виконання
«вантажно-розвантажувальних
робіт за допомогою машин і
механізмів» (додаток 1, п. 69). Після
реконструкції, модернізації або
технічного переозброєння
навантажувача проводиться його
позачерговий експертний технічний
огляд.
Згідно з Переліком продукції, що
підлягає обов’язковій
сертифікації в Україні,
затвердженого наказом Державного
комітету України з питань
технічного регулювання та
споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28,
кожний навантажувач підлягає
обов’язковій державній
сертифікації.
Вимоги безпечної експлуатації
навантажувачів визначаються
нормативно-правовими актами з
охорони праці, які встановлюють
порядок виконання
вантажно-розвантажувальних робіт
в окремих галузях промисловості, в
тому числі розділом 10 НПАОП
63.12-1.03-96; розділом 17 Правил
охорони праці на автомобільному
транспорті (НПАОП 60.2-1.28-97); ОСТ
23.33-86 «Забезпечення безпеки під
час експлуатації
внутрішньозаводського транспорту»
(НПАОП 63.1-7.26-86). Вимоги безпеки
безрейкового напольного
транспорту визначені міждержавним
стандартом ДСТУ ГОСТ 30871:2006 (ISO
3691-1980) (розділ 14 Правил техніки
безпеки і практичних вказівок щодо
використання машин напольного
транспорту).
До керування навантажувачем
допускається особа, яка пройшла в
установленому порядку спеціальне
навчання та медичний огляд, а також
має посвідчення на право керування
відповідною машиною. Водій
електронавантажувача повинен мати
групу І з електробезпеки (п. 17.6.2
НПАОП 60.2-1.28-97), а для виконання
робіт із заряджання та заміни
акумуляторних батарей пройти
додаткове спеціальне навчання.
Навантажувач, як правило,
закріплюється наказом по
підприємству за конкретним водієм.
Якщо навантажувач призначений для
роботи в умовах, що відрізняються
від нормальних умов експлуатації,
то на ньому на видному місці
повинна закріплюватись табличка з
даними про спеціальні умови
експлуатації та
вантажопідйомність для кожної із
спеціальних умов експлуатації.
Відповідні таблички передбачені на
вантажозахоплювальних пристроях, а
для електронавантажувачів — на
акумуляторних батареях.
Роботи на стаціонарних
вантажно-розвантажувальних
площадках повинні проводитись за
розробленими відповідно до
конкретних умов технологічними
картами, технологічними схемами,
картами-схемами розміщення
вантажів з визначення проходів,
проїздів, місць розвантажування та
зон дії підйомно-транспортних
машин. Рух навантажувача на
вантажно-розвантажувальних
площадках здійснюється в межах
транспортних смуг, що мають тверде
та рівне покриття з шириною проїзду
не менше ніж 3 м. Мінімальна
відстань проїзду між стінами,
устаткуванням і штабелями повинна
бути не менше ніж 0,8 м (п. 10.3.13 НПАОП
63.12-1.03-96), хоча п. 3.9 Правил охорони
праці під час виконання
вантажно-розвантажувальних робіт
на залізничному транспорті (НПАОП
63.21-1.22-07) вимагає, щоб «відстань
від межі проїзної частини до
елементів конструкцій будинків і
устаткування була не менше ніж 0,5
м».
Висота вантажної платформи (рампи)
для автотранспорту повинна бути 1,2
м від поверхні
вантажно-розвантажувальної
площадки, а для залізничного
транспорту — 1,4 м від рівня головки
рейок (п. 6.4.8 НПАОП 63.12-1.03-96). Рампа
з боку під’їзду автомобілів
повинна бути обладнана відбійними
брусами, що обмежують задній хід
автомобіля, і відкидними (знімними)
колесовідбійними брусами, що
запобігають падінню навантажувача
на ділянках рампи, вільних від
транспорту; при цьому розмір
колесовідбійного бруса на рампі
повинен бути 150 ? 150 мм (п. 6.4.7 НПАОП
63.12-1.03-96). Ширина рампи
визначається з урахуванням
вантажообігу: при двосторонньому
русі — не менше ніж 6 м (п. 6.4.5 НПАОП
63.12-1.03-96), при односторонньому —
не менше ніж 3,5 м, хоча ширина рампи
«у новоспоруджуваних складах
повинна бути не менше ніж 3 м з боку
залізничної колії і не менше ніж 1,5
м з боку під’їзду автотранспорту»
(п. 3.31 Правил охорони праці під час
виконання
вантажно-розвантажувальних робіт
на залізничному транспорті, НПАОП
63.21-1.22-07). Під час руху
навантажувача з вантажем на
похилих поверхнях (пандусах) з’їзд
здійснюється заднім ходом, заїзд —
переднім ходом. Максимальний
повздовжній уклон шляху руху
навантажувача не повинен
перевищувати кута нахилу рами його
вантажопідйомника (п. 6.4.10 НПАОП
63.12-1.03-96 визначає кут нахилу
пандуса в закритих приміщеннях не
більше ніж 16% та зовні будівлі — не
більше ніж 10%). За наявності на
постійних проїздах кута нахилу
підйомів понад 10% або інших
небезпечних місць (наприклад,
обмежень по висоті) передбачається
улаштування на видному місці
попереджувальних написів (п. 14.1.5.1
ДСТУ ГОСТ 30871:2006).
За наявності різниці рівнів
проїзної частини (наприклад, між
рампою та залізничним вагоном)
використовують спеціальний місток
(настил) відповідної міцності,
надійно закріплений та з поверхнею,
що унеможливлює ковзання коліс
навантажувача. Спеціальний місток
повинен мати ручки або інші
ефективні засоби для його
безпечного переміщення, а також
забезпечуватись бортиками, що
запобігають виходу навантажувача
за межі містка (п. 14.1.5.2 ДСТУ ГОСТ
30871:2006).
Маса переміщуваного вантажу не
повинна перевищувати допустиму
вантажопідйомність для даного типу
навантажувача. Установка ширини
вантажних вил відповідно до ширини
вантажу здійснюється при
перебуванні вантажних вил на
відстані 0,3 м від кінця вил до
штабеля (вантажу) (п. 14.2.2.4 ДСТУ ГОСТ
30871:2006). Вантаж розміщують
рівномірно на вантажних вилах
впритул до вертикальної рами
вантажопідйомника, не допускаючи
звисання вантажу більше ніж на 1/3
довжини вил. З метою запобігання
перекиданню навантажувача нахил
вантажних вил з піднятим вантажем
проводиться за наявності опори під
вилами. Під час руху вантажні вила
навантажувача повинні бути
розміщені на висоті від рівня
шляхового покриття: для
навантажувачів на вантажних шинах
— не менше ніж 0,25 м, для
навантажувачів на пневматичних
шинах — не менше ніж 0,5 м.
Піднімання вантажу під час руху
навантажувача не допускається.
Під’їзд до місця навантажування
(розвантажування) здійснюється на
найменшій передачі.
Тарно-поштучні вантажі
перевозяться на піддонах або в
іншій спеціальній тарі, що
унеможливлює випадання або
висипання вантажу під час
переміщення. Для перевезення
великогабаритних вантажів
використовують надійно фіксовані
спеціальні подовжувачі
стандартних вилочних захоплювачів;
для перевезення вантажів
циліндричної форми — спеціальні
захоплювачі (наприклад, для
вантажів з наскрізним отвором —
штирові захоплювачі); для вантажів
з нестійкими опорами — підкладки
або спеціальні рамки для упирання
вантажу при переміщенні.
Довгомірний вантаж попередньо
ув’язують у пакет, його
переміщення навантажувачем
допускається тільки на відкритих
площадках. Рух навантажувача з
великогабаритним вантажем, що
зменшує видимість, здійснюється
заднім ходом (допускається рух
навантажувача переднім ходом
тільки за наявності особи, яка
супроводжує навантажувач).
Гальмівний шлях навантажувача без
вантажу повинен бути не менше ніж 0,5
м, за номінального навантаження —
1,0 м, при цьому стоянкове гальмо
повинне забезпечувати його надійну
фіксацію.
Під час виконання водієм
навантажувача робіт із
штабелювання вантажів на висоті, з
високими та поштучними вантажами
навантажувач повинен мати захисний
навіс над головою водія та захисну
рамку на плиті
вантажопідйомника.
Водій навантажувача не повинен
піднімати вантаж за відсутності
під ним просвіту для вільного
проходу вантажних вил;
переміщувати вантаж волоком або
штовханням; збільшувати масу
противаги за рахунок іншого
вантажу або людей; покидати машину
при піднятому вантажі; укладати
вантаж вантажопідйомним
механізмом безпосередньо на вила.
Водій повинен запобігати створенню
додаткових динамічних навантажень
шляхом різкого перемикання органів
керування навантажувачем і
використовувати інвентарні
вантажозахоплювальні пристрої
згідно з технологічною
документацією.
Навантажувач не повинен
використовуватись не за
призначенням. Забороняється
використовувати навантажувач для
переміщення залізничних вагонів і
перевезення людей (за винятком
такого, де конструкція передбачає
сидіння поруч з водієм).
Забороняється також ставити
незагальмований навантажувач під
уклон. Спільне використання
навантажувачів можливе у
виняткових випадках під наглядом
відповідальної особи та за умови
проведення цільового інструктажу з
питань охорони праці. Заправлення
паливом автонавантажувача та
зарядка акумуляторних батарей
електронавантажувачів
здійснюється в спеціально
призначених для цього місцях із
забороною паління та використання
відкритого вогню.
У місцях, де є скупчення або проходи
людей, під час руху навантажувача з
місця або заднім ходом водій
повинен подавати звуковий сигнал. У
робочій зоні навантажувача не
повинні перебувати сторонні особи.
Швидкість руху навантажувача
територією підприємства має бути
не більше ніж 3 км/год (п. 6.3.14 НПАОП
63.12-1.03-96), а дистанція під час руху
в один бік кількох навантажувачів
— не менше ніж 10 м (п. 10.3.25 НПАОП
63.12-1.03-96). За наявності в робочій
зоні освітленості нижче ніж 32 лк на
навантажувачі повинно
передбачатись додаткове
освітлення (п. 14.1.5.3 ДСТУ ГОСТ 30871:2006).
Під час перерв у роботі та після її
закінчення вантаж, що перебуває на
вантажопідйомнику, повинен бути
опущений та вжито заходів проти
випадкового або несанкціонованого
переміщення навантажувача.
Інформація про технічний стан
навантажувача перед роботою та
після неї повинна реєструватись у
спеціальному журналі реєстрації
транспорту (згідно з п. 10.3.1 НПАОП
63.12-1.03-96)*.
Навантажувач як технологічний
транспортний засіб підлягає
періодичному щорічному
експертному технічному огляду, за
результатами якого оформлюється
Акт технічного огляду
технологічних транспортних
засобів та видається відповідний
талон (пп. 5, 13, 15 НПАОП 0.00-1.37-04)**.
Періодичний огляд технічного стану
навантажувача повинен
здійснюватись згідно з графіком, за
результатами якого оформляють
Картку періодичного огляду
технічного стану за формою додатка
А. ДСТУ ГОСТ 30871:2006.
Безпека
вантажно-розвантажувальних робіт
визначається рівнем безпеки
засобів виробництва, професійною
підготовкою залучених працівників
та організацією робіт.
Незадовільна організація робіт,
використання
підйомно-транспортного
устаткування в незадовільному
технічному стані та залучення
працівників без достатньої
професійної підготовки можуть
спричинити виробничий
травматизм.
М. ФЕДОРЕНКО
На знімку:
падіння навантажувача з рампи
внаслідок відсутності
колесовідбійного бруса.
Фото з матеріалів розслідування
нещасного випадку
