Професійне здоров’я в Україні

У цій статті проаналізовано стан здоров’я працюючого населення України за показниками загальної і професійної захворюваності, травматизму та смертності.
Встановлено, що на фоні високих показників загальної захворюваності та смертності (в тому числі внаслідок травмувань) показники професійної захворюваності в Україні набагато нижчі, ніж в країнах Європейського Союзу. Останнє пов’язано з недостатнім виявленням випадків професійної захворюваності через руйнування системи медичного обслуговування працюючого населення. Обговорюється ідея необхідності визнання державою, роботодавцями та суспільством принципу пріоритетності надання медичної допомоги працюючим як першооснови збереження трудового потенціалу України.

Здоров’я працюючого населення в розвинених країнах світу останнім часом стало однією з пріоритетних проблем, бо воно є найважливішою складовою трудового потенціалу, значною мірою визначає подальший економічний та соціальний розвиток будь-якого суспільства.
Нині ця проблема перебуває в центрі уваги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я схвалено Глобальну стратегію ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці. У травні 2007 р. прийнято Глобальний план дій щодо охорони здоров’я працюючих на 2008—2017 рр. для створення відповідної директивної основи з метою впровадження її на національному рівні.
І це не випадково. Професійне здоров’я є одним з інформативних показників стану суспільного здоров’я, яке чутливо реагує не тільки на соціально-економічні зміни, якість життя, але й на умови праці.
У країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, проблеми збереження здоров’я працюючих набули особливої гостроти. З’явилася величезна кількість малих підприємств з невеликою чисельністю працюючих. Ринкові відносини породжують примітивний меркантилізм і соціальну короткозорість підприємців стосовно необхідності збереження здоров’я працівників. Надприбутки отримуються за рахунок нещадної експлуатації робочої сили, а на сімейних підприємствах — також за рахунок самоексплуатації.
Проблеми професійного здоров’я в Україні значно ускладнюються тим, що вони нашаровуються на демографічну кризу, яка набула загрозливого характеру.
Як бачимо з табл. 1, чисельність населення України останніми роками зменшилася на 4,94 млн. осіб (9,4%); у повіковій структурі населення збільшилася частка осіб, старших працездатного віку, і водночас зменшилася частка осіб, молодших працездатного віку (на 7%). Останнє є прогнозною ознакою ще більшого скорочення трудового потенціалу країни найближчими роками.
Показники здоров’я працюючого населення формуються не лише під впливом умов праці, а й умов і способу життя, за рахунок генетичних та екологічних факторів, доступності, якості медичного обслуговування. Проте під час виконання будь-якої роботи витрачається фізична і психічна енергія, котра повинна відновлюватися під час відпочинку. Якщо цього не відбувається, то накопичується хронічна втома, знижується мотивація до праці, настає хронізація хвороб, поступова інвалідизація особи.
Одним з основних показників здоров’я населення є поширеність захворювань (табл. 2). Наведені дані свідчать, що у 2006 р. в Україні на 18,8 млн. осіб зайнятого населення працездатного віку було зареєстровано 40,0 млн. захворювань, або 1417,6 випадків на 1000 працюючих (у 1997 р. цей показник становив 1108).
Отже, за ці роки загальна захворюваність збільшилася на 21,8%.
Складною проблемою в Україні є поширення хвороб за класом «Розлади психіки та поведінки», які ще в 2005 р. становили майже 1,4 млн. випадків (близько 5 тис. на 100 тис. працюючого населення), що майже удвічі більше, ніж у 2004 р. З них 633 тис. осіб становлять хворі на хронічний алкоголізм та понад 700 тис. осіб — ті, які вживають психоактивні речовини. Ці люди працездатного віку значною мірою послаблюють трудовий потенціал країни, бо практично не беруть участі у виробництві матеріальних благ, а навпаки, самі потребують уваги і матеріальних витрат з боку суспільства.
Іще однією ознакою часу стало зростання рівня захворюваності на туберкульоз серед працездатного населення України. Серед чоловіків — 150—195 випадків на 100 тис. населення (порівняно з 118 випадками на 100 тис. для загальної кількості населення України), а серед жінок — 45—73 випадки (порівняно з 39 випадками). Пік захворюваності серед чоловіків припадає на вік від 25 до 54 років, серед жінок — від 20 до 34 років.
Окрім показників захворюваності, рівень і якість здоров’я працюючих значною мірою знаходить відображення в медико-демографічних показниках населення працездатного віку, серед яких найбільш точним є смертність населення. В Україні з 1990 р. вона мала тенденцію до постійного зростання, особливо серед чоловіків. Демографи і соціологи навіть почали застосовувати новий термін «надсмертність чоловіків працездатного віку».
У структурі причин смертності традиційно переважають нещасні випадки (травматизм), хвороби системи кровообігу та злоякісні новоутворення (табл. 3). Треба зазначити, що серед названих причин принаймні найбільш масова (травматизм) може бути керованою.
Нарешті, показники смертності суттєво різняться за місцем проживання населення (табл. 4). У селі вони набагато вищі, що, зокрема, є результатом руйнування сільської системи медико-профілактичної допомоги населенню.
Питання травматизму серед працюючих заслуговує на окрему увагу, бо за його показниками можна оцінити загальний професійний ризик на виробництві. Рівні травматизму в Україні по роках представлено у вигляді графіка (рис. 1).
Згідно з наведеними даними, за останні 10 років в Україні спостерігається тенденція до зменшення рівня виробничого травматизму, проте його показники залишаються ще високими, особливо стосовно смертельного травматизму, за якими Україна перевищує показники економічно розвинених країн світу (Велика Британія, Швеція, Японія, Німеччина) у 5—10 разів.
Порівняльний аналіз статистичних показників виробничого травматизму в Україні за 2006 р., запозичених з різних джерел, дає підстави говорити про суттєву розбіжність між даними Міністерства охорони здоров’я (46 459 випадків), Національного НДІ промислової безпеки та охорони праці (22 631 випадок) та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України (30 761 випадок). Цього парадоксу можна уникнути лише після створення Державного реєстру потерпілих від травм (отруєнь) на виробництві та профзахворювань.
На тлі демографічної кризи, високого рівня загальної захворюваності та виробничого травматизму формується професійна захворюваність працюючого населення України. Її головною причиною є незадовільний стан умов праці. За статистичними даними, в Україні на 50% усіх діючих промислових об’єктів періодично, а на 30% — постійно реєструються підвищені параметри шкідливих виробничих факторів. Серед останніх майже 60% мають перевищення ГДР та ГДК від 10 до 100 разів.
Особливістю динаміки показників професійної захворюваності в Україні за останні 30 років є їх хвилеподібний характер. Зокрема, темп зростання показника захворюваності перевищує темпи зростання абсолютної кількості хворих. Це зумовлено тим, що абсолютна кількість хворих на виробництвах із шкідливими умовами праці останнім часом зменшилась, а кількість хворих на професійну патологію, навпаки, зросла. Зафіксоване зростання рівня професійної захворюваності в 1993—1995 рр. та у 2001—2004 рр. пов’язане з прийняттям законів «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також створенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Зазначеними нормативними документами передбачені суттєві матеріальні компенсації за ушкодження здоров’я внаслідок несприятливих умов праці за рахунок Фонду.
Порівняння рівня професійної захворюваності, виявленої в Україні, з відповідними даними по країнах Європи свідчить, що в Україні цей показник значно нижчий (при тому, що умови праці у нас значно гірші, ніж у розвинених країнах Європи). Якщо в Швеції річна кількість випадків профзахворювань на 100 тис. працюючих становить 323,1, Ізраїлі — 194,8, Норвегії — 123, Іспанії — 42,6, Німеччині — 37,3, Австрії — 27,4, Словаччині — 18,0, в середньому по країнах Європи — 30,1, то в Україні цей показник дорівнює 13,3.
Це парадоксальне явище можна пояснити різними чинниками, серед яких — ставлення до проблеми виявлення професійних захворювань з боку держави, рівень фінансування охорони здоров’я та охорони праці, визначення пріоритетності медичного обслуговування та соціального захисту працюючого населення та, нарешті, різними підходами до визначення критеріїв діагностики професійного захворювання. Отже, в Україні офіційна статистика виявляє, так би мовити, лише вершину айсберга професійної захворюваності. Більша її частина свідомо чи несвідомо не реєструється або приховується.
Довготерміновими спостереженнями також підтверджено, що професійна патологія в Україні формується під впливом більш як 100 шкідливих виробничих факторів і діагностується у представників майже 200 професій.
Домінуючими причинами формування несприятливих умов праці залишаються недосконалість технологій, несправність машин і механізмів, невикористання засобів захисту, порушення правил охорони праці, режимів праці та відпочинку.
Аналіз професійної захворюваності за галузями промисловості показав зростання її рівнів у вугільній, металургійній, машинобудівній галузях, тоді як професійна захворюваність серед працівників сільського господарства знизилася починаючи з 1991 р. більше ніж у 9 разів.
Останніми роками все більше турбує те, що збільшується рівень професійної захворюваності медичних працівників, зокрема хворих на туберкульоз, інфекційний гепатит.
Найчастіше виявляються такі форми професійної патології: захворювання пилової етіології (пневмоконіози, хронічні пилові бронхіти) — 60% від загальної кількості захворювань; захворювання опорно-рухового апарату (радикулопатії, остеохондрози, артрити, артрози, тендовагініти тощо), вібраційна хвороба, нейросенсорна приглухуватість та захворювання, спричинені дією хімічних речовин.
Разом з тим, як свідчать дані офіційної статистики, останнім часом майже не реєструються професійні захворювання шкіри, бурсити у працівників вугільних шахт, гострі отруєння пестицидами, електроофтальмія, перегрівання. На заваді своєчасного виявлення профзахворювань стоїть низька якість медоглядів, недостатня забезпеченість клініко-діагностичною базою, некваліфікованість лікарів з питань медицини праці та профзахворювань (табл. 5).
Починаючи з 1991 р. кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, лікарів-спеціалістів, цехових лікарів зменшилася у 3—11 разів. На графіку (рис. 2) представлено динаміку розвитку мережі здоровпунктів в Українській РСР (у складі СРСР) та в незалежній Україні.
Сьогодні практикою виявлення і реєстрації профзахворювань не передбачено збір даних про накопичені випадки профзахворювань за попередні роки, загальна кількість таких хворих невідома. А це означає, що служба охорони здоров’я та інші служби не в змозі контролювати реальну ситуацію у цій сфері.
Отже, руйнування промислової медицини призвело до багатьох негативних наслідків. Один з них, певно, найвагоміший, полягає в тому, що професійні захворювання тепер виявляють на пізніх стадіях, коли реабілітація стає вже неможливою. Тим самим виробництво втрачає робітника, а суспільство отримує інваліда.
Усвідомлення такої простої істини про те, що виробництву потрібен здоровий, а не хворий робітник, приходить не відразу. Потрібен час, аби підприємці, а разом з ними і все суспільство почали прагнути сталого майбутнього, а не задовольнялися б тимчасовою вигодою.
Першим кроком у цьому напрямі могло б стати повернення держави і всіх членів суспільства до принципу пріоритетності медичного обслуговування працюючого населення України.

Ю. КУНДІЄВ, академік НАН і АМН України, директор, А. НАГОРНА, докт. мед. наук, професор, завідувачка відділу, В. ЧЕРНЯК, докт. мед. наук, заступник директора з наукової роботи (Інститут медицини праці АМН України)