Небагато, на жаль, будується у нас сьогодні шахт. Але не втрачено гірняцьку майстерність. А коли з’являється фінансова можливість і прохідники озброєні проти підземної стихії передовою гірничою наукою, забезпечені сучасною технікою, засобами індивідуального та колективного захисту, надійно підстраховані Держгірпромнаглядом, вони здатні на чудеса. Підтвердженням сказаного може бути спорудження об’єктів відомої шахти імені О. Ф. Засядька в Донецьку. Заслуговує на увагу те, що все збудоване тут (від проходки нових стволів до житла), профінансовано самим підприємством. А чітка організація робіт і продумана система безпеки дали змогу встановити на проходці ствола світовий рекорд. При цьому не було допущено ні аварій, ні тяжких травм.
Весняним біло-рожевим цвітінням
буяють садиби сусідніх сіл, що
розкинулися з трьох боків від
розташованого на височині
проммайданчика. А з південного — за
кілька кілометрів здіймається на
півнеба більш як мільйонний
Донецьк... У надрах же на
кілометровій глибині працюють
спеціалісти шахтопрохідницького
будівельного управління № 3 ВАТ
«Донецькшахтопроходка». Начальник
проходки С. Клюшин розповідає, що
його колектив трудиться, щоб дати
дихання шахті та убезпечити роботу
шахтарів. Повітроподавальний ствол
№ 2 шахти імені О. Ф. Засядька на
сьогодні вже пройдений. Він
повністю заармований і введений в
експлуатацію. По ньому в глибини
землі подається свіже повітря.
Здійснюється також спуск
матеріалів і людей.
Поряд на проммайданчику пройдено
до кінцевої глибини 1244 м
вентиляційний ствол № 3. По ньому
вже направляється вихідне повітря.
Йде монтаж трубопроводів для
дегазації шахти. Вона давно вже
використовує «дарове» паливо для
заправки автомобілів, опалення,
перетворює смертельно небезпечний
рудниковий газ на електрику, і в
такий спосіб не тільки підвищує
безпеку підземної праці, але й
заощаджує електроенергію,
приблизно 70—80% її одержуючи за
рахунок метану, що викидався раніше
в атмосферу.
Тут же, на проммайданчику,—
вентилятор головного
провітрювання. Нижче по річці
Кальміус силами цього ж
шахтопрохідницького управління на
таку саму глибину пройдено
вентиляційний ствол № 2...
Одним словом, шахта тепер, можна
сказати, дихає на повні груди.
Покращилися умови праці гірників,
з’явилася можливість збільшити
видобуток палива, зменшити
залежність від енергетиків... А
перспективи у колективу величезні
— видобуток палива тут триватиме
ще не одне десятиріччя. Ось і пішло
керівництво шахти на небачений
раніше в Україні крок: усі роботи, в
тому числі й проходка нових
стволів, були профінансовані за
рахунок прибутку. Адже у дбайливого
хазяїна гроші — не самоціль.
Головне — забезпечити
перспективну і стабільну роботу
підприємства та соціальні гарантії
працівникам.
Сергій Борисович повідомив, що
неподалік від місця, де ми зараз
перебуваємо, вже в недалекому
майбутньому планується проходка і
найглибшого в Європі ствола —
понад 1600 м. Проектно-технічну
документацію вже розробляють. А
поки начальник проходки згадав, як
розгорталися тут роботи:
«Наприкінці 90-х років прохідники
переживали кризу. А люди звикли до
того, що праця їхня є вкрай
необхідною і завжди високо
оцінювалася: і матеріально, і
морально, вони були в пошані майже
як космонавти. За рекорди
присвоювалися почесні звання,
вручалися високі нагороди... І з 2000
р. почалося відродження.
Готувалися до проходки грунтовно.
Намагалися все передбачити
заздалегідь. Усі лебідки поставили
на міцні фундаменти. Звели
необхідні будівлі,
адміністративно-побутовий корпус.
Словом, забезпечили собі базу,
плацдарм для наступу, не упускаючи
жодних дрібниць. А їх у проходці не
буває. Тільки після завершення
підготовки почали монтаж
шахтопрохідницького устаткування,
потім розпочали проходку».
Головний державний інспектор
Донецької державної інспекції
промислової безпеки та охорони
праці в реструктуризації і
шахтному будівництві С. Ходюш
підкреслює, що успіх колективу не
був випадковим. І господарники, і
вчені, й інспекція
Держгірпромнагляду з самого
початку готувалися до високих
темпів. Керівники ретельно
відбирали людей. Кандидатів
відразу налаштовували на те, що
проходка вестиметься швидкісним
методом, вимоги до потенційних
порушників технологічної та
трудової дисципліни будуть
суворими...
Взагалі, ні в кадрах, ні в техніці,
ні в інженерних рішеннях не
помилилися, і за рік було пройдено
1000 м ствола.
Щоб уявити масштаби того, що було
зроблено, скажемо лише, що діаметр
ствола — 8 м. Це вже після
встановлення кріплення товщиною 0,5
м. А початковий діаметр, вважай, 9 м.
І якщо подивитися по-іншому, то один
погонний метр ствола — це понад 60 м3
породи в цілику. А коли вона
розпушується, виходять усі 100! Їх
треба видавати на поверхню і
відразу ж бетонувати виробку. І так
із зміни в зміну, день у день. За
місяць — 100 і більше метрів
проходки, пона
д 3 м на добу. Інтенсивне
навантаження на людей та
устаткування перевищувало
нормативне в 1,5—2 рази. Досягався
результат завдяки високій
професійній підготовці людей,
навчанню їх безпечних прийомів
праці, грамотній організації робіт,
безперебійному забезпеченню
матеріалами та ін. Інженерне
забезпечення було таким, що зміни
мінялися на ходу, не було простоїв,
поламок техніки. При цьому не було
ні роботи до виснаження, ні
перевтоми, а був науково вивірений,
ритмічно організований трудовий
процес. Велика заслуга в успіху
належить проектному інституту, що
здійснював безперервний
авторський нагляд. Адже не раз
зустрічалися і геологічні
порушення, і викидонебезпечні
пласти, і виділення сірчистого
газу, метану... Виникали непрості
проблеми. Але всі питання
вирішувалися оперативно, на
місці.
М. Яценко — механік прохідницької
дільниці. Від спеціалістів його
команди залежала безвідмовна
робота всіх механізмів. Для спуску
людей і вантажів було застосовано 2
підйомні машини, задіяно бадді
ємкістю 5 м3. Забезпечувалося
безперебійне електропостачання
всього устаткування. Головною
особливістю організації робочої
дільниці, за словами Миколи
Петровича, було те, що не було
задіяно ремонтну зміну:
устаткування заздалегідь ретельно
готувалося і перевірялося. Усе, що
потребувало ремонту або заміни,
оновлювалося «в робочому порядку»,
в тому числі — підйомні машини та
прохідницькі лебідки. Устаткування
діяло як годинник. І точність,
підгонка в усьому була ювелірною,
хоча це слово і здається непідхожим
до гірничих робіт...
«Спуск людей у баддях,— роз’яснив
С. Ходюш,— вимагає особливих
заходів безпеки. На бадійному
підйомі, на відміну від клітьового,
немає парашутних пристроїв, і якби
головний канат був пошкоджений,
могла статися аварія. Тому постійна
увага приділялася і канатам, і
самим баддям, і причіпним
пристроям. Їх огляд і холостий
прогін робиться на початку кожної
зміни, перед кожним спуском і
підйомом».
Ще одна проблема — заходи безпеки
під час буровибухових робіт, за
допомогою яких ведеться проходка.
Тут використовується унікальне
бурильне устаткування,
заряджається одночасно 100 шпурів,
за один цикл використовується
близько 300 кг вибухівки, а на місяць
проводиться 20 циклів. Це — тонни
вибухівки. Треба було організувати
її безпечну доставку, зберігання,
цілодобову охорону. Під час
вибухових робіт прохідники були на
поверхні, не потрапляли вони й до
зони дії продуктів вибуху — це
забезпечувалося вентиляцією. А
відповідальним за неї був Д.
Даниленко — начальник дільниці
вентиляції та техніки безпеки.
Посада його концентрує в собі
головне, що пов’язано з роботою у
надрах землі. Адже відомо, що без
повітря людина не може прожити й
кількох хвилин, отже, людей у першу
чергу треба забезпечити саме ним.
Потім уже йдуть всі інші заходи та
засоби безпеки. Дмитро Вікторович,
утім, як і інші мої співрозмовники,
постійно посилався на начальника
тресту «Донецькшахтопроходка» Є.
Новика — фактичного натхненника
прориву у надра землі, який подбав і
про тили, і про технічне та наукове
забезпечення, і про взаємодію
прохідників з органами
Держгірпромнагляду. Вони
забезпечили присутність під час
виконання робіт своїх
висококваліфікованих фахівців. І
дійсно, не можна не відзначити
провідну роль першого керівника в
умілій організації рекордної та
безпечної проходки.
Для повної ясності треба сказати,
що рекордні темпи проходки стволів
неодноразово реєструвалися і
раніше. Але то були, як правило,
ривки протягом короткого часу. Як
бувало в радянські часи: впродовж 30
днів установлювали рекорд, а потім
кілька місяців приходили до тями і
приводили до ладу техніку...
Суть же нинішньої події —
злагоджена і ритмічна безпечна
робота рекордними темпами протягом
року! Такого у світовій практиці ще
не було. Нововведенням була, в першу
чергу, інженерна підготовка.
Коли визначались темпи проходки до
120 м на місяць, скептики заявляли, що
в таких умовах почнуть
травмуватися люди, можуть бути
аварії. Але, на щастя, інспектори
працювали з прохідниками рука в
руку — з першого і до останнього
дня в особливому режимі нагляду.
Небезпечні пласти було взято під
особливий контроль, перед їх
розробкою всі проблеми вирішували
також за участі вчених. Під час
проходки стволів ставалися викиди
газу, вугілля та породи. Але не було
допущено жодного спалаху, жодного
вибуху!
Так тримати!
Геннадій ЩУРОВ,
наш власкор
На знімках:
начальник проходки С. Клюшин;
механік прохідницької дільниці
М. Яценко, начальник дільниці
вентиляції та техніки безпеки Д.
Даниленко
і головний державний інспектор
Держгірпромнагляду С. Ходюш (зліва
направо) приймають рішення на
ходу.
Фото автора
