Коли власне реноме ставиться вище службового обов’язку

Незважаючи на те, що нещасний випадок, про який піде мова, стався ще в 2006 р., його реальні обставини та причини не відображені в офіційних документах і досі, хоча на місці події неодноразово побували посадовці органів державного управління, прокуратури, відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі — Фонд). І все задля того, щоб у когось, бува, не закралась підозра, що нижчезгадана трагедія якимсь чином може бути пов’язана з виробництвом. Ця обставина стала причиною конфлікту між близькими родичами загиблого — з одного боку, районною державною адміністрацією, місцевим органом з нагляду за охороною праці та прокуратурою — з іншого, який триває близько 15 місяців. А тепер про все це детальніше.

М. був знаною та шанованою людиною не тільки в селі, а й у районі. І не тільки тому, що добре знав і робив свою справу, а й тому, що був щирою людиною, яка в будь-який час була готова виконати свій професійний обов’язок як ветеринарний лікар. З огляду на ці якості його й було обрано заступником голови виконкому сільської ради, хоч заробітної плати він за цю посаду не отримував. Як приватний підприємець і як депутат він немало робив для соціально-економічного розвитку села. Особливо багато зусиль та енергії докладав для того, щоб забезпечити нормальну роботу дитячого садка: допомагав у заготівлі продуктів, проведенні благоустрою його території тощо. Словом, був свого роду його неофіційним шефом.
Трагедія, яка забрала його життя, сталася 31 липня 2006 р. Того фатального дня за ініціативою сільського голови та завідувачки місцевого дитячого садка проводилось облаштування колодязя, який був свого часу споруджений для забезпечення водою дитячого дошкільного закладу та фельдшерсько- акушерського пункту. До виконання цієї роботи, крім трьох працівників акушерського пункту, були залучені заступник голови виконкому сільської ради — приватний ветеринарний лікар М. та житель села Г. (дружини обох працювали в дитячому садку). Як пояснив потім сільський голова, щоб приготувати бетон, необхідний для того, щоб зробити вимощення біля колодязя, використовували бетономішалку, яка належала сім’ї завідувачки дитячого садка. Перед початком роботи її встановили безпосередньо на місці, яке потрібно було бетонувати. Після запуску бетономішалки Г. повідомив, що на корпус пробиває струм. «Я тоді підійшов до заземлення, яке було забите в землю,— пояснив сільський голова,— і забив його штир глибше сокирою. Бетономішалка почала працювати, і струм на корпусі не відчувався... Коли вибирали бетон і мішалка почала перевертатись, М., стримуючи її, ступив лівою ногою в бетон, і в цей час його вдарило струмом. Після того, як ми знеструмили бетономішалку, фельдшер почав рятувати потерпілого, але нічим допомогти йому вже не зміг...»
Здавалось би, після того, як внаслідок грубих порушень вимог нормативно-правових актів з охорони праці, які чітко проглядаються з обставин нещасного випадку, загинула людина, прокуратура району порушить кримінальну справу і передасть матеріали до суду. Однак правоохоронний орган в особі старшого помічника прокурора району 13 серпня 2006 р. виніс постанову про відмову в її порушенні. Оскільки при цьому правоохоронець не вказав, які і ким конкретно були допущені порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, хто керував будівельними роботами, кому належала несправна бетономішалка, хто допустив її до експлуатації на об’єкті та інше, то неважко здогадатись, кому так м’яко стелив старший помічник прокурора району, виносячи вищезгадану постанову.
З огляду на те, що трагедія сталася з особою, яка фактично була допущена до роботи в інтересах сільської ради (криниця є об’єктом комунальної власності цієї установи), з відома сільського голови, який до того ж керував роботами, то відповідно до п. 2 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Порядок) територіальне управління повинно було б призначити спеціальне розслідування. За його результатами мали б бути складені акти спеціального розслідування за формою Н-5 та Н-1, якщо цей нещасний випадок було б визнано таким, що пов’язаний з виробництвом, або акт за формою НПВ, якщо — ні. Крім того, мали б бути намічені заходи щодо усунення причин виникнення нещасного випадку. Проте нічого цього не було зроблено ні в десятиденний термін, який зазвичай відводиться в таких випадках, ні через місяць, ні через рік, хоча вдова загиблого зверталась з цього приводу до місцевого органу з нагляду за охороною праці, і не тільки туди (не було навіть складено акта за формою НТ).
Для розгляду її скарги, направленої до теруправління, у листопаді минулого року на місце трагедії виїхало три посадовці: державний інспектор з нагляду за охороною праці, головний спеціаліст з питань охорони праці управління праці та соціального захисту та провідний спеціаліст з питань охорони праці управління агропромислового розвитку районної держадміністрації. Не знайшовши підстав для задоволення письмового звернення вдови, перевіряючі склали тоді про це акт довільної форми. Через три тижні після цього з місцевого органу з нагляду за охороною праці вбитій горем жінці надійшов лист такого змісту: «...Ваша скарга за фактом смерті чоловіка (так ніби йдеться не про загибель внаслідок нещасного випадку, а про природню смерть. — Прим. автора)... розглянута. Встановлено, що 31 липня 2006 р. за ініціативи голови сільської ради та завідувачки дитячого садка було організовано облаштування колодязя біля дитячого садка силами жителів села...
М. — приватний ветлікар з групою односельчан надали грошову благодійну допомогу та взяли участь в облаштуванні криниці дитячого садка. Під час надання благодійної допомоги М. був уражений електричним струмом, від чого помер на місці події.
Трудового договору з сільською радою та адміністрацією дитячого садка працівники, які надавали благодійну допомогу, не уклали ні в усній, ні в письмовій формі... У зв’язку з цим дія Порядку на потерпілого не поширюється, відповідно до п. 2 вказаного нормативно-правового акта даний нещасний випадок розслідуванню не підлягає...»
Поки розгублена такою категоричною відповіддю вдова розмірковувала, що їй робити далі, за справу взялася мати загиблого. Вона звернулась до головного спеціаліста з охорони праці управління праці та соціального захисту населення районної держадміністрації з проханням розслідувати нещасний випадок, внаслідок якого загинув її син. Однак той відповів, що установа, в якій він працює, не наділена такими повноваженнями, і що їй необхідно з цим питанням звернутись до територіального управління Держгірпромнагляду. Оскільки туди безуспішно вже зверталась її невістка, то сердешна вирішила написати листа прокурору району, сподіваючись при цьому, що він розбереться у її питанні і посприяє у проведенні розслідування нещасного випадку, як це передбачено відповідними нормативно-правовими актами.
Було б смішно, якби не було так сумно, бо керівник правоохоронної установи не знайшовся зробити нічого кращого, аніж у відповідь на заяву матері загиблого надіслати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, яку виніс його старший помічник. Цим він дав зрозуміти, що прокуратура свою місію виконала, а все інше її не стосується.
Тоді мати та вдова загиблого вирішили йти іншим шляхом. Вони звернулися зі скаргою до районного суду. У своєму зверненні вони попросили скасувати винесену старшим помічником прокурора постанову та направити матеріали для додаткової перевірки. Бідолашні наївно сподівались, що після цього прокуратура вже не відкрутиться і змушена буде провести кваліфіковане розслідування нещасного випадку та скласти відповідний акт. Проте як тільки про скаргу стало відомо прокурору, він зразу ж скасував постанову свого підлеглого, мотивуючи свої дії тим, що вона була винесена передчасно та поспішно, без виконання дій, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Таке раптове прозріння керівника правоохоронного органу є дуже дивним, якщо взяти до уваги, що ще незадовго до цього він вважав рішення свого старшого помічника цілком умотивованим і законним, надсилаючи його матері загиблого.
Забігаючи наперед, зазначу, що, незважаючи на всю очевидність допущених порушень вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що мають прямий зв’язок з настанням нещасного випадку, прокуратура так і не пред’явила звинувачення особі, яка їх допустила, хоча після старшого помічника цією справою займався заступник прокурора. 10 вересня 2007 р. керівник правоохоронного органу в черговий раз скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, тепер уже винесену його заступником, і вирішив передати справу слідчим райвідділу міліції для організації додаткової перевірки причин ураження електричним струмом потерпілого. Виходить, що його підлеглим не вистачило року, щоб з’ясувати це. Гадаю, що передача справи до міліції — це один із маневрів, спрямованих на затягування вирішення питання.
Зневірившись у тому, що в районі та в області вдасться добитись складення акта про нещасний випадок, вдова у травні поточного року звернулась за допомогою до редакції журналу «Охорона праці». Вона поскаржилась на бездіяльність державних установ, на те, що вони упродовж тривалого часу не спромоглися розслідувати нещасний випадок, направити на технічну експертизу бетономішалка та ін. Після того, як скаргу було надіслано на реагування до територіального управління Держгірпромнагляду, на адресу авторки листа надійшов лист з місцевого органу з нагляду за охороною праці, який за змістом був аналогічний відписці, що надсилалася вдові у листопаді минулого року. Теруправління продовжувало стверджувати, що трагедія, про яку йдеться, сталася під час надання потерпілим благодійної допомоги, а тому не підпадає під дію Порядку. Із змісту обох листів випливало, що потерпілий загинув не під час виконання робіт на об’єкті сільської ради, а під час передачі коштів дитячому садку, ненароком торкнувшись при цьому бетономішалки. Але ж це — нісенітниця. До речі, коли автор публікації звернув увагу посадовців теруправління на всі ці недоречності, на зміну їм прийшли інші, але про це мова піде трохи нижче...
Будучи незгодною з позицією місцевого органу з нагляду за охороною праці, вдова загиблого через місяць написала повторного листа до редакції журналу «Охорона праці». «У травні цього року,— йдеться в письмовому зверненні,— я зверталась з проханням допомогти мені добитись проведення розслідування обставин загибелі мого чоловіка та складення відповідного акта про нещасний випадок. Незважаючи на те, що мій лист був надісланий на реагування в теруправління... там ніхто як слід наведені мною факти не перевірив... У своїх листах начальник теруправління, відмовляючись провести розслідування нещасного випадку, посилається на те, що ні з сільською радою, ні з адміністрацією дитячого садка мій чоловік і ті особи, що з ним працювали, трудовий договір на облаштування криниці не укладали. Проте відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю України це в даному випадку не є обов’язковою умовою, бо трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Крім того, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові «Про практику розгляду судами індивідуальних трудових спорів» роз’яснив, що фактичний допуск до роботи може бути прирівняним до укладення трудового договору тільки в тому випадку, якщо працівника допущено до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу. В зв’язку з тим, що бетонування, у проведенні якого брав участь мій чоловік, проводилось не тільки з відома сільського голови та завідувачки дитячого садка, а з їх ініціативи та під їхнім керівництвом, то які тут можуть бути ще питання?.. Прошу, шановна редакціє, надрукувати мої листи та відповіді на них, які надійшли мені з територіального управління, на сторінках журналу. Нехай вся Україна знає, як у цій установі розглядаються мої листи...»
Зважаючи на серйозний зміст повторного листа, керівництво теруправління нарешті погодилось створити комісію з розслідування нещасного випадку за умови, якщо це йому доручить зробити прокуратура району, інакше, мовляв, це буде протизаконно. Оцінивши ситуацію, що почала загострюватись у зв’язку із повторною скаргою та приїздом у район працівника редакції журналу «Охорона праці», прокурор підписав відповідного листа до територіального управління, написаного під диктовку одного з посадовців місцевого органу з нагляду за охороною праці. (Це було зроблено в присутності автора публікації в кабінеті керівника правоохоронного органу). Нарешті 12 липня 2007 р. наказом № 34-р таку комісію було створено. До неї увійшли начальник відділу організації державного нагляду, обліку травматизму та юридичного забезпечення теруправління, керівник відділення Фонду, головний експерт з умов праці управління праці та соціального захисту населення, радник голови райдержадміністрації з юридичних питань, державний інспектор з нагляду за охороною праці. Як не парадоксально, до складу комісії було також введено сільського голову, під керівництвом якого проводились будівельні роботи і який відповідно до ст. 13 Закону «Про охорону праці» несе відповідальність за стан охорони праці на робочому місці, на якому загинув потерпілий.
Незважаючи на те, що до складу комісії увійшли імениті посадовці, вона не розставила всіх крапок над «і». Складений нею акт розслідування нещасного випадку за формою, схожою на форму Н-5, за своєю якістю на юридичний документ явно не дотягує. І не тільки тому, що ніким не затверджений. У розділі «Відомості про потерпілого» не зазначено стаж роботи потерпілого, проходження інструктажу, навчання, медичного огляду. У розділі «Характеристика об’єкта, дільниці та місця, де стався нещасний випадок» немає даних про відповідність об’єкта, устаткування вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, опису організації роботи з охорони праці у сільській раді та її недоліків. У розділі «Обставини, за яких стався нещасний випадок» комісія не вказала, що до роботи, крім М. та Г., були залучені ще три працівники фельдшерсько-акушерського пункту, тобто підлеглі сільського голови. З інформації, що міститься у цьому розділі, незрозуміло, де і коли була виготовлена бетономішалка, яким електродвигуном була укомплектована: однофазним чи трифазним, чи визначалась її відповідність вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, хто під’єднав до електромережі смертоносну установку, чи мала особа, яка це робила, відповідну групу з електробезпеки тощо.
Намагаючись зайвий раз підкреслити, що потерпілий загинув унаслідок нещасного випадку невиробничого характеру, члени комісії у своїх висновках зазначили, що допускаючи експлуатацію технічно несправної бетономішалки, сільський голова порушив вимоги Правил користування електричною енергією для населення. Але ж бетономішалка експлуатувалася роботодавцем на одному з об’єктів сільської ради, а не в побуті приватною особою. Звичайно, якби теруправління з самого початку поступило так, як того вимагає Закон, а не морочило голову вдові та матері загиблого, то членам комісії не довелося б, як кажуть, тулити горбатого до плота, як це було в даному випадку.
Відповідно до Порядку за результатами проведеного розслідування мали б бути складені акт за формою Н-1 або НПВ. Проте всупереч цьому члени комісії, посилаючись на підпункт 3 п. 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру (далі — Порядок-2), констатували, що на даний нещасний випадок необхідно скласти акт за формою НТ (що 9 вересня 2007 р. і було зроблено комісією, очолюваною одним із заступників голови райдержадміністрації). Для того, щоб читачі зрозуміли, наскільки вмотивованим був цей висновок комісії, процитую норму правового акта, на яку вона посилалась: «...Розслідуванню згідно з цим Порядком (йдеться про Порядок-2) підлягають нещасні випадки, що сталися під час виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов’язків)». Оскільки насправді тут йдеться не про громадські, а про громадянські обов’язки (в нормативно-правовий акт вкралася прикра помилка), то, за логікою членів комісії, виходить, що потерпілий загинув, виконуючи свій громадянський обов’язок, але це є повним абсурдом, бо виконання будівельних робіт на об’єкті сільської ради не було його громадянським обов’язком...
Автор розуміє, що посадовцям, котрі увійшли до комісії, хотілося б, щоб на підконтрольних їм підприємствах, в установах та організаціях реєструвалося якомога менше трагедій, адже від цього залежить їхнє реноме як перевіряючих. Але чи варто заради меркантильних інтересів йти наперекір власній совісті, здоровому глузду та вдаватись до крутійства? До речі, саме через ці маніпуляції комісія не намітила вичерпних заходів щодо запобігання нещасним випадкам, у тому числі в інших сільських радах, адже для цього потрібно було називати речі своїми іменами, тобто в акті розслідування вказати реальні обставини трагедії, а такої команди з теруправління не було.
Два роки тому в одній з публікацій мені доводилось критикувати районну держадміністрацію за те, що вона не здійснювала належного контролю за своєчасністю проведення навчання з роботодавцями, за додержанням ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Якби тоді з критики були зроблені правильні висновки та вжито відповідних заходів, то трагедії могло не бути, бо, отримавши під час навчання правил електробезпеки відповідні знання, сільський голова навряд чи допустив би до експлуатації несправну електроустановку. Принаймні він би знав, що коли струм пробиває на корпус, то це свідчить про її несправність, тому заборонив би експлуатацію бетономішалки, замість того, щоб стукати сокирою по штирю її заземлення.
Пройдуть роки. Ставши дорослим, син загиблого Володя, якому в поточному році виповниться 6 років, обов’язково з’ясує не тільки як загинув його батько, а й хто покривав винуватців, хто рятував їх від кримінальної відповідальності, хто з мами та бабусі тягнув жили, змушував їх у пошуках справедливості звертатись до редакції журналу. А якщо так, то як все це потім відіб’ється на його характері, світогляді, чи не стане черствою його душа, чи унаслідує він батьківську доброту, чи любитиме свій край, чи дбатиме про загальні інтереси? Ці запитання далеко не риторичні, бо від того, яким виросте Володя та його ровесники, залежатиме майбутнє нашої держави.

У своїй публікації автор умисно не вказав назви села, району та області, де сталася трагедія, не назвав прізвищ потерпілого, причетних до нещасного випадку посадовців — представників районної держадміністрації, працівників прокуратури, керівника місцевого органу з нагляду за охороною праці та членів комісії, які проводили розслідування. Цим самим він дав можливість державним мужам уникнути людського осуду та зберегти своє обличчя. Хочеться сподіватись, що вони правильно сприймуть критику і виконають свій службовий обов’язок, як того вимагає Закон.

Василь СОПІЛЬНЯК