Під час навантаження кузова автомобіля деревиною у 2005 р. був смертельно травмований один із працівників ТОВ «Імпекс-сервіс» Путильського району, що на Буковині, який в ту фатальну мить перебував у зоні переміщення автонавантажувачем колод. За висновками двох комісій, що в 2005 та 2007 рр. проводили спеціальне розслідування трагедії, її першопричиною стало порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці водієм автонавантажувача цього товариства.
Незважаючи на дану обставину, до
цього часу остаточно не вирішено
питання щодо кваліфікації
нещасного випадку. Оскільки члени
комісії — представники
виконавчого органу Фонду
соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань у
Чернівецькій області, ТОВ
«Імпекс-сервіс» під час
повторного розслідування
висловили з цього приводу свою
окрему думку, яка не збігалася з
точкою зору решти членів комісії,
справа, очевидно, вирішуватиметься
в судовому порядку. Але мова в даній
публікації піде про те, чиє
недбальство допомогло вкоротити
віку 33-річному, повному сил
чоловіку, на утриманні якого, до
речі, перебували малолітня дитина,
молода дружина та старий дідусь.
З матеріалів повторного
розслідування випливає, що водій,
який перебував за кермом
автонавантажувача, був допущений
до роботи без проведення
відповідного навчання та атестації
в кваліфікаційній комісії,
первинного інструктажу з охорони
праці. А це, в свою чергу, є
порушенням вимог Типової
інструкції з безпечного ведення
робіт для кранівників (машиністів)
стрілових самохідних
(автомобільних, гусеничних,
залізничних, пневмоколісних)
кранів, а також Типового положення
про порядок проведення навчання і
перевірки знань з питань охорони
праці. Крім того, автонавантажувач,
з робочого органу якого через
неправильність захоплення
вислизнули колоди, якими й було
травмовано при цьому потерпілого,
не був зареєстрований у місцевій
інспекції з нагляду за охороною
праці. Тим самим роботодавцем було
порушено вимоги Правил реєстрації
та обліку великотоннажних
автомобілів та інших технологічних
транспортних засобів, що не
підлягають експлуатації на
вулично-дорожній мережі
загального користування.
Відповідальність за допущення цих
порушень нормативно-правових
актів з охорони праці, які зрештою
призвели до біди, на думку автора,
лягає не тільки на директора ТОВ
«Імпекс-сервіс» М. Кулешіра, а й на
інженера з охорони праці В.
Матейчук. Ця посадова особа мала б
тримати на контролі всі ці питання,
в разі виявлення порушень
законодавства добиватись їх
усунення, адже, як кажуть, на те і
щука в річці, щоб карась не дрімав.
Проте Василина Дмитрівна ще не
усвідомила своєї ролі на
виробництві в питаннях
профілактики виробничого
травматизму. Це чітко
проглядається із змісту
пояснювальної записки, яку вона
дала комісії зі спеціального
розслідування. Щоб читачі
зрозуміли, що тут й до чого,
процитуємо її: «... в той день я
прийшла на роботу раніше, щоб
прибрати в приміщенні. Ніякого
відношення до трагедії я не маю,
оскільки ніяких вказівок не давала.
Про нещасний випадок дізналася від
людей, які прибігли з місця
трагедії...»
Як бачимо, інженер з охорони праці
зайняла позицію: «Моя хата з краю...»
Але ж хіба не вона повинна
здійснювати контроль за своєчасним
проведенням навчання та
інструктажів працюючих, перевірки
знань з питань охорони праці осіб,
які виконують роботи підвищеної
небезпеки, дотриманням вимог
безпеки при їх виконанні, вимагати
відсторонення від роботи
працівників, які не пройшли
навчання, інструктажу, перевірки
знань? Хіба не вона повинна була
поставити питання перед директором
про необхідність проведення з
водієм навантажувача відповідного
навчання в установленому порядку?
Перший керівник не завжди має
можливість тримати в полі зору всі
питання промислової безпеки, тому
законодавством і передбачено
введення на виробництві посади
інженера з охорони праці.
За глибоким переконанням автора,
серед осіб, чия бездіяльність
призвела до трагедії, повинно бути
і прізвище інженера з охорони праці
ТОВ «Імпекс-сервіс». Цей
посадовець повинен перейматися
проблемами профілактики
травматизму, а не прибирати
приміщення. У даному випадку В.
Матейчук має розділити з М.
Кулешіром всю повноту
відповідальності за невиконання
своїх посадових обов’язків з
питань охорони праці.
На превеликий жаль, таких
горе-інженерів з охорони праці, як
Василина Дмитрівна, на
підприємствах, в установах і
організаціях зараз немало. Замість
того, щоб бути ініціатором
створення здорових і безпечних
умов праці, здійснювати належний
контроль за дотриманням вимог норм
і правил промислової безпеки, такі
посадовці часто відсиджуються в
кабінетах, крізь пальці дивляться
на порушення, виступають у ролі
адвокатів перед державними
інспекторами, щоб ті, борони Боже, у
разі їх виявлення, не притягли до
адміністративної відповідальності
когось із начальства, знаючи, що це
потім обернеться їм бумерангом.
Здається, настав час розібратись з
такими, з дозволу сказати,
спеціалістами. Нехай або працюють,
як того вимагає від них Закон, або
поступаються своїми посадами тим,
хто вболіває за справу, хоче і вміє
працювати.
Василь СОПІЛЬНЯК,
наш власкор
