Професійна захворюваність в Україні

А. БАСАНЕЦЬ, докт. мед. наук, І. ЛУБ’ЯНОВА, канд. мед. наук, ст. наук. співробітник (Інститут медицини праці АМН України), Д. ТІМОШИНА, канд. мед. наук, ст. наук. співробітник (Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ України)

Професійна захворюваність є невід’ємною частиною загальної захворюваності населення. Вона об’єднує категорії захворювань, які виникли в результаті професійної діяльності людини та зумовлені винятково чи переважно впливом шкідливих виробничих факторів і певних видів робіт.

В економічно розвинених країнах здоров’я працівника розглядається як неодмінна умова, що прямо впливає на виробничий процес і якість виробленої продукції: «хворий виробник не може виробляти якісний товар».
Протягом останніх десятиліть динаміка професійної захворюваності в Україні відмічається коливаннями. Значний сплеск її в 1993—1995 рр., пов’язаний з прийняттям Закону «Про охорону праці», що надає право захворілим одержувати суттєве матеріальне відшкодування шкоди здоров’ю, змінився поступовим спадом до 2000 р., у зв’язку з припиненням регресних виплат за профзахворювання.
Зростання рівня професійної захворюваності, що спостерігається з 2001 р., співпало із набранням чинності Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
В Україні щороку реєструється в середньому 6—8 тис. професійних захворювань з коливаннями в різні роки від 2,5 до 15,5 тис.
Здавалося б, рівень професійної захворюваності повинен корелювати з гігієнічними умовами та безпекою на виробництві.
На жаль, ці показники далеко не повністю відображають справжній стан професійного здоров’я працюючого населення нашої країни, яке значною мірою залежить від особливостей умов праці.
Статистичні показники, що характеризують професійну захворюваність, суттєво залежать від особливостей її виявлення (на ранніх стадіях під час проведення періодичних медичних оглядів, у запущених стадіях під час активного звернення захворілого), складностей процедурного характеру під час винесення рішень про зв’язок захворювань з умовами праці, від затребуваності прийняття таких рішень.
Підтвердженням тому служать показники професійної захворюваності у високорозвинених країнах світу.
Щороку в Україні реєструється в середньому 6—8 тис. випадків профзахворювань. Тоді як у Росії — 10—12 тис., у Японії — 15 тис., у США — 190 тис. випадків захворювань.
Якщо в Україні рівень профзахворюваності населення на 100 тис. працюючих становить 13,3, то в цілому по країнах Європи — 30,1.
У структурі професійної захворюваності перше місце посідають хвороби органів дихання (пневмоконіоз, хронічні бронхіти).
Наступні рангові місця посідають захворювання кістково-м’язової системи та сполучної тканини, вібраційна хвороба.
За даними офіційної статистики, майже не реєструються професійні захворювання шкіри (за наявності в загальній статистиці тисяч випадків контактних дерматитів та екзем).
Розподіл професійних отруєнь і захворювань по областях України свідчить, що найбільша кількість випадків реєструється в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Львівській областях.
Основними галузями, що формують професійну патологію, залишаються вугільна, металургійна, машинобудівна промисловість. Найбільша кількість випадків профзахворювань і профотруєнь припадає на вугільну промисловість (у різні роки від 74,4 до 83,7%). Абсолютна кількість випадків у цій галузі останніми роками дещо зменшилася.
У металургійній промисловості кількість захворювань коливається від 355 до 560. У сільському господарстві останніми роками відмічається значне зменшення кількості випадків — до 34—39 на рік. Зменшується питома вага професійної патології в хімічній галузі та легкій промисловості (найбільша кількість випадків реєструвалася в 2005 р.).
Останнім часом реєструються виражені форми хронічних професійних захворювань, що потребує тривалого перебування хворого на листку непрацездатності. Останнє є надзвичайно серйозним сигналом неблагополуччя, оскільки інваліди внаслідок професійного захворювання, як правило — особи молодого, працездатного віку, і соціально-економічне відшкодування шкоди їхньому здоров’ю вимагає значних економічних витрат.
Для сучасного виробництва характерними є малі інтенсивності технологічних впливів на фоні зростання рівня психоемоційної напруженості та зменшення фізичних навантажень.
Нині спостерігається трансформація в характері та перебігові не тільки основних «класичних» форм професійних захворювань, але й скорочення термінів розвитку загальних хвороб, їх прогресуючий перебіг з частими ускладненнями, що призводять до стійкої інвалідизації хворих.
Незважаючи на те, що основні принципи державної політики в галузі охорони та гігієни праці (пріоритет життя та здоров’я працюючих, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці, адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану) закріплено в ст. 4 Закону «Про охорону праці», на практиці цих принципів додержують далеко не завжди. Причини низького виявлення та реєстрації профпатології криються не тільки в зміні структури виробництва, але й у небажанні роботодавців забезпечити виявлення професійних захворювань на ранніх стадіях їх розвитку, щоб уникнути витрат на лікування та реабілітацію потерпілих, а також у незацікавленості самого працівника у виявленні профзахворювань через можливість втратити роботу. Про це свідчать випадки смерті шахтарів на робочому місці, а також значний відсоток (26,0) встановлення інвалідності у осіб, які продовжували працювати впродовж 5—6 років з протипоказаннями за станом здоров’я.
Невжиття дієвих заходів щодо поліпшення здоров’я працюючих в Україні є суттєвою перешкодою на шляху економічного та соціального розвитку нашої держави. Назріла гостра необхідність у розробці комплексної програми заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці та профілактику профзахворювань, а також удосконалення медико-соціальної допомоги в реальних економічних умовах.
До першочергових напрямів цієї програми мають входити:
створення системи соціально-гігієнічного моніторингу шкідливих виробничих факторів;
ефективне використання засобів колективного та індивідуального захисту, медичної профілактики;
систематичний аналіз професійної та виробничо зумовленої захворюваності, причин, що їх породжують, вивчення регіональних особливостей формування, перебігу, результату, віддалених наслідків та наукове обгрунтування прогнозу професійних захворювань на основі створення автоматизованого реєстру хворих на професійні захворювання;
наукове обгрунтування максимального безпечного терміну роботи в умовах дії шкідливих виробничих факторів з урахуванням дозового навантаження;
впровадження контрактної системи наймання на роботу зі шкідливими умовами праці у зв’язку з тим, що нині технологія багатьох виробничих процесів (видобування вугілля, виплавлення сталей, електрозварювання тощо) не дає змоги створити абсолютно безпечні умови праці;
удосконалення нормативно-правового забезпечення на всіх рівнях спеціалізованої профпатологічної та медико-санітарної допомоги працюючим, що включає взаємовідносини: хворий — ЛПЗ, ЛПЗ — СЕС, ЛПЗ — підприємство, ЛПЗ — робочі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України, ЛПЗ — правові органи (суди, адвокати, судмедекспертиза) тощо;
завершення підготовки основних регламентуючих документів щодо організації та удосконалення профпатологічної служби та диспансерного спостерігання за працюючими у шкідливих умовах праці (Положення про профпатологічну службу, Положення про медико-санітарну допомогу працюючим, Положення про акредитацію ЛПЗ, що беруть участь у проведенні медичних оглядів тощо).