Тільки
об’єднавшись за певними
інтересами, можна вирішити багато
спірних питань. Вісім років тому
життя спонукало до об’єднання у
ЗАТ «Херсонський суднобудівний
завод» (далі — ЗАТ «ХСЗ») 480 осіб у
раду потерпілих від нещасних
випадків на виробництві та
професійних захворювань. Але все по
порядку.
Коли у 2000 р. заборгованість по
зарплаті, пенсіях, інших виплатах
та скорочення чисельності
працюючих були загальнодержавною
проблемою, людям, які частково
втратили працездатність, стали
інвалідами, було чи не найтяжче.
Тоді обставини вимусили члена
профкому заводу В. Сколибог
об’єднати потерпілих на
виробництві, або як їх називають
«регресників», і вивести на площу
Свободи у Херсоні, щоб заявити
керівництву області та міста про
свої проблеми. На зустрічі, де був
присутній і генеральний директор
ЗАТ «ХСЗ», було прийнято ряд мудрих
рішень. Зокрема, В. Сколибог мала
очолити добровільне об’єднання
цієї категорії громадян, щоб і
надалі спільно з дирекцією і
профспілковим комітетом заводу
вирішувати проблеми людей, які
потерпіли на виробництві.
Після реєстрації потерпілих
(причому більшість з них було
скорочено або звільнено з різних
причин з заводу), погодження з
профспілковим комітетом і
затвердження списку гендиректором
заводу було проведено загальні
збори, на яких обрали голову,
організували ініціативну групу з
п’яти осіб, які добровільно та
безоплатно взяли на себе тягар
вирішення загальних проблем.
Щонеділі ці активісти проводили
свої засідання, на яких
розглядалися питання розрахунків
по заробітній платі, пенсій,
надання медичної допомоги,
санаторного лікування, було
налагоджено тісний зв’язок із
судовою виконавчою службою, коли
заборгованості по зарплаті
ліквідовувались за рахунок
проданого майна заводу, та інші
питання. На щомісячних зборах ради
вся інформація доводилась до
відома кожного її члена та
узгоджувалась.
Створення на той час такої
організації, робота її
ініціативної групи мали величезне
значення. Ображені долею люди
отримали можливість зустрічатись
на підприємстві, якому вони віддали
частину свого здоров’я,
спілкуватись між собою, з
керівництвом заводу, а головне —
відчути, що вони комусь потрібні, що
про них піклуються. Вирішенню
проблем потерпілих на виробництві
сприяли початок діяльності в 2001 р.
управління виконавчої дирекції
Херсонського міського відділення
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та профзахворювань, відновлення
виробництва на заводі в зв’язку з
появою замовлень на будівництво і
ремонт суден. У цей період було
повністю погашено заборгованість
по заробітній платі, налагоджено
регулярні страхові виплати та
компенсації.
Водночас зі становленням обласного
та міського робочих органів Фонду
укріплялись і позиції ради
потерпілих від нещасних випадків і
профзахворювань у ЗАТ «ХСЗ».
Толерантність, порядність і
людяність керівництва обласного
управління виконавчої дирекції
Фонду (особливо його першого
керівника, а нині заступника
начальника В. Ващенка),
Херсонського міського відділення,
генерального директора ЗАТ «ХСЗ» В.
Федіна, голови та членів
профспілкової організації заводу
сприяють існуванню такої
громадської організації.
На сьогодні у раді налічується 442
особи, з них тільки 90 працюють на
заводі, решта — непрацюючі
інваліди І, ІІ, ІІІ груп, пенсіонери,
деякі працюють на інших
підприємствах і в організаціях.
Офіційного статусу рада не має, але,
як розповів начальник Херсонського
міського відділення Фонду В.
Мерінков, у цьому є більше
позитивних сторін, аніж недоліків.
По-перше, механізм придбання
офіційного статусу досить складний
і вимагає після реєстрації надання
звітів, ведення бухгалтерського
обліку тощо. По-друге, на відміну
від центрів соціального захисту
населення при кожному органі
місцевого самоврядування, де чітко
регламентовано, кому надається
допомога, а кому ні, тут питання
вирішуються на загальних зборах, де
знають проблему кожної людини.
Наприклад, якщо хтось потребує
матеріальної допомоги, то він
повинен подати до центру ряд
довідок, у тому числі про
відсутність працездатних близьких,
батьків або дітей. Якщо ж такі є,
хоча, можливо, живуть далеко, то
певний вид допомоги не
дозволяється, і в разі перевірки
КРУ або іншого контролюючого
органу буде вважатись нецільовим
використанням коштів. У раді ж такі
питання вирішуються як у родині, на
загальних зборах. По-третє, голова
та члени ініціативної групи
добровільно і безплатно опікуються
проблемами кожного свого товариша,
за що мають глибоку повагу і
вдячність не тільки від них, а й від
керівництва заводу, міста та
області. Якщо ж організація буде
легалізована, то тоді на
оплачувані, згідно з чинним
законодавством, посади можуть
потрапити випадкові люди, яким
байдуже до проблем людей, які
потерпіли на виробництві.
По-четверте, члени ради, на відміну
від профспілкової організації, не
сплачують внесків, що також
позитивно сприймається в
колективі, де більшість становить
найменш захищена і оплачувана
категорія населення.
І хоча Валентині Іванівні та членам
ініціативної групи часто
доводиться телефонувати, їздити на
громадському транспорті, витрачати
власні гроші на отримання довідок
та інформацій, щоб вирішити
загальні питання ради або якогось
її члена, вони на це не зважають, бо
задоволені тим, що їхні клопоти
сприятимуть отриманню необхідної
допомоги.
Щомісяця кожного третього
понеділка члени ради збираються на
свої засідання. Дирекція заводу,
профспілковий комітет безоплатно
надають для цього зал засідань,
оформляють тим, хто не працює на
заводі, перепустки на територію.
Кращої моральної підтримки для
людей, які працювали на
підприємстві і сьогодні знову
відчувають себе членами колективу,
напевно, немає. Згідно з рішенням
керівництва заводу раді щомісячно
виділяється матеріальна допомога у
розмірі 600 грн. Ці гроші
розподіляються за рішенням
ініціативної групи та за
погодження на загальних зборах.
Крім того, щороку завод безоплатно
виділяє 10 путівок у пансіонат
«Корабел», де можна відпочити і
підлікуватись. Головне — є
організація, куди потерпілому на
виробництві можна звернутись для
вирішення соціально-економічних,
побутових питань. Протягом місяця
голова та члени ініціативної групи
реєструють усі питання, що
надходять від членів ради, та за
можливості їх вирішують. В
основному — це питання пенсійного
забезпечення, лікування,
протезування, оплати за
житлово-комунальні послуги та ін.
Тому, крім дирекції заводу,
керівників управління виконавчої
дирекції та міського відділення
Фонду, які постійно бувають на
зборах, на них запрошуються
відповідальні представники
управління Пенсійного фонду в
області, облдержадміністрації,
міськради, інших установ і
організацій. Усі питання та запити,
що розглядаються на засіданнях,
заносяться в протоколи.
Документація зберігається у
приміщенні профкому заводу, де
голові ради виділено робоче
місце.
Такий підхід до вирішення питань
соціального захисту потерпілих на
виробництві з боку дирекції та
профспілкового комітету ЗАТ «ХСЗ»,
керівництва обласного управління
виконавчої дирекції Фонду,
Херсонського міського відділення
Фонду повинен стати прикладом для
інших підприємств. Валентину
Іванівну знають і поважають в усіх
державних і громадських установах
області, куди їй доводиться
звертатись за допомогою або за
консультацією. Хоча вона давно вже
на пенсії, але мріє, якщо Бог дасть
здоров’я, об’єднати потерпілих на
виробництві з усіх суднобудівних
заводів Херсона. Тоді буде
можливість не тільки покращити
соціальний захист своїх
підопічних, а й вносити пропозиції
щодо формування місцевих бюджетів,
вирішення інших важливих проблем. А
законодавча база для такої
діяльності є — стаття 24 Закону «Про
охорону праці».
Сергій КОЛЕСНИК,
наш власкор
На знімку (зліва направо):
голова ради потерпілих
від нещасних випадків на
виробництві та профзахворювань ЗАТ
«Херсонський суднобудівний завод»
В. Сколибог
та член ради П. Бербенець
вирішують
з начальником Херсонського
міського відділення Фонду В.
Мерінковим
питання про надання допомоги
потерпілим на виробництві.
Фото автора
