Сьогодні існують різні, найчастіше
суперечні одна одній, оцінки ролі
органів місцевого самоврядування з
питань, що стосуються здійснення
державної політики в галузі
охорони праці. Звідси й різне
бачення завдань, меж повноважень
органів місцевої влади з питань
поліпшення охорони праці, й
відсутність у регіонах цільових
програм щодо поліпшення безпеки та
умов праці. Тому й не дивно, що
органи місцевої влади в цьому
важливому питанні практично
відіграють роль статистів, які ні
на що не впливають.
«Але ж ніхто в органів місцевого
самоврядування покладених
повноважень в галузі охорони праці
не відбирав»,— вважає начальник
відділу з питань праці управління
праці та соціального захисту
населення Харківської міськради А.
Голота.— «Тим більше, що й сам час
сьогодні вимагає серйозного
переосмислення підходів до
вирішення проблем охорони праці на
місцевому рівні, переоцінки та
вироблення пріоритетів, що мають
привести до формування оновленої
цілісної концепції функціонування
системи управління охороною праці,
якими і будуть керуватися
виконавчі органи територіальних
громад». Про своє бачення роботи
органів місцевого самоврядування
він поділився з нашим власним
кореспондентом Вадимом КОБЦЕМ.
Питання охорони праці та
промислової безпеки завжди мали
першорядне значення в планах
соціально-економічного розвитку
кожного регіону. Проте практика
роботи останніх років показує, що
істинне їх значення виявляється й
оцінюється одностайно усіма, на
жаль, лише у випадках резонансних
НП, великих техногенних аварій, і це
не може не насторожувати,
часто-густо і через відсутність
координованих дій різних органів
державної влади в роботі з охорони
праці, що проводиться. Власне, тому
і допускаються численні порушення
вимог нормативно-правових актів з
охорони праці.
Безсумнівно, роль органів
місцевого самоврядування, які за
логікою повинні нести
відповідальність за те, що
відбувається на їхній території,
переоцінити тут важко. Взагалі, це й
зафіксовано законодавцем у ст. 31
Закону «Про охорону праці», перша
редакція якого набрала чинності 15
років тому. Вона встановлює органи
державного управління охороною
праці, до числа яких входять й
органи місцевого
самоврядування.
У ст. 35 Закону визначені
повноваження органів місцевого
самоврядування в галузі охорони
праці. Для виконання цих
повноважень сільська, селищна,
міська ради повинні створювати в
складі свого виконавчого органу
відповідний підрозділ — службу
охорони праці. Природно, що
організаційно в межах своєї
компетенції вона має бути вищою,
ніж інші структурні підрозділи
виконавчих органів рад, стати
координатором роботи щодо
забезпечення зазначених
повноважень.
Разом з тим ст. 30 Закону «Про
місцеве самоврядування в Україні»
вказує, що до відання виконавчих
органів місцевих рад належать такі
делеговані повноваження:
здійснення відповідно до
законодавства контролю за належною
експлуатацією та організацією
обслуговування населення
підприємствами
житлово-комунального
господарства, торгівлі та
громадського харчування,
побутового обслуговування,
транспорту і зв’язку, контролю за
технічним станом, використанням та
утриманням інших об’єктів
нерухомого майна всіх форм
власності, за належними, безпечними
і здоровими умовами праці на цих
підприємствах і об’єктах.
Таким чином, законодавець досить
чітко визначив для органів
місцевого самоврядування функції в
галузі охорони праці. Усе,
здавалося б, тут просто й
зрозуміло...
Однак на практиці все трохи інакше.
Ось уже котрий рік у штаті
Харківської міської ради
передбаченого Законом підрозділу
немає. Це означає, що органи
місцевого самоврядування не можуть
виконувати у повному обсязі
покладені на них повноваження щодо
питань державного управління
охороною праці. Не вирішує проблеми
а, по суті, заплутує ситуацію
практика часткового вирішення
питання на підставі ст. 34 Закону
«Про місцеве самоврядування в
Україні» («Повноваження у сфері
соціального захисту населення»). В
основному саме цю картину ми й
спостерігаємо сьогодні, коли
делеговані повноваження місцевих
органів влади щодо контролю за
охороною праці намагаються якось
здійснювати в управліннях праці та
соціального захисту населення
місцевих органів влади.
Зрозуміло, що пріоритет у них
надається лише захисту соціальних
інтересів працівників підприємств,
зайнятих на роботах зі шкідливими
та небезпечними умовами праці.
Певна частка уваги приділяється
також проведенню атестації робочих
місць за умовами праці, наданню
працівникам пільг і компенсацій за
роботу в шкідливих умовах праці
тощо.
Але ж очевидно, що функції
забезпечення належного утримання,
ефективної та безпечної
експлуатації об’єктів міської
інфраструктури і здійснення
контролю за охороною праці,
забезпеченням соціального захисту
працівників, зайнятих у шкідливих і
важких умовах праці, є самостійними
(хоча і з елементами взаємодії між
собою) напрямами діяльності
виконавчих органів місцевого
самоврядування. Адже в основі їх
самостійності — різні цілі й
повноваження в роботі, що у свою
чергу вимагає від кожного з
працюючих певних знань.
Тобто проблема існує давно, але
вона не вирішується. Практика
останніх років, коли функції в
галузі охорони праці в органах
місцевої влади покладено на
управління праці та соціального
захисту населення, є повсюдною. Не є
винятком, зрозуміло, і Харківська
міська рада.
Не треба бути великим спеціалістом,
аби зрозуміти, що вирішення
перерахованих вище цілей і завдань
у рамках діяльності управлінь
праці та соціального захисту
населення, силами відділу з питань
праці та єдиного працюючого в ньому
фахівця з охорони праці, дуже
погано поєднується з колом наявних
у цій сфері проблем.
Тим часом за існуючого підходу до
формування штатної структури
створюються передумови для
перевищення службових повноважень
саме управлінням праці та
соціального захисту населення.
Оскільки воно, маючи у своєму штаті
фахівця з охорони праці, повинно
контролювати діяльність інших
управлінь і департаментів
виконкому. В свою чергу, через це у
низки державних наглядових органів
формується підстава для цілком
обгрунтованих зауважень на його
адресу. Як з приводу здійснення
контролю за охороною праці, так і з
приводу виконання невластивих цій
соціальній структурі функцій.
Наочним прикладом є недавнє
розпорядження вищого керівництва
щодо проведення управлінням праці
та соціального захисту населення
перевірок безпечної експлуатації
міського транспорту, а також
здійснення профілактичної роботи в
газовому господарстві (після
відомих подій у м.
Дніпропетровську) з наданням
відповідних звітів. Але яким чином
відділ з питань праці управління
праці та соціального захисту
населення може виконати це
завдання, не маючи при цьому
потрібних фахівців? Що повинен у
цьому випадку зробити конкретний
виконавець? Не виконати вказівку
взагалі чи вчинити службову
фальсифікацію, видаючи роботу
однієї з інспекцій
Держгірпромнагляду за власну?
Питання риторичні.
Безумовно, з таким станом речей
далі миритися не можна. Як на
місцевому, так і на
загальнодержавному рівні
необхідно ініціювати розгляд
питань визначення повноважень і
штатних розписів структур з
охорони праці у виконавчих органах
територіальних громад. Навіть
поверховий аналіз усіх видів
витрат, які роблять роботодавці,
міські влади, бюджет держави через
незадовільний стан охорони праці,
доводить, що ігнорувати питання
охорони праці на місцевому рівні не
тільки економічно невигідно, але й
морально безвідповідально.
На початку 2007 р., а потім і в жовтні
Кабінетом Міністрів на адресу
облдержадміністрацій було
розіслано підготовлені
Держгірпромнаглядом проекти
постанов «Про затвердження типових
положень про відділи (сектори)
охорони праці обласної, Київської
та Севастопольської міських
адміністрацій і про відділи
(сектори) охорони праці районних,
районних у містах Києві та
Севастополі державних
адміністрацій». Опрацьовувалися в
облдержадміністраціях також і
конкретні пропозиції щодо зміни
своїх штатних структур у плані
створення самостійних відділів
охорони праці. Мені, як
представнику органу місцевого
самоврядування, зовсім
незрозуміло: чому виконавчі органи
міських і селищних рад, районних у
містах рад зовсім не згадуються в
цих проектах постанов? Адже саме у
великих містах, у райцентрах, де на
міські та селищні ради покладено
основну відповідальність за
питання життєзабезпечення,
розташована і більшість
промислових підприємств. Невже
створення самостійних відділів
охорони праці в містах і селищах є
менш необхідним, ніж створення їх
при обл- і
райдержадміністраціях?
Не враховано також й інші, на мій
погляд, важливі питання. Хто
повинен займатися координацією
роботи з профілактики
невиробничого та побутового
травматизму? Коли вже йдеться про
комплексний підхід до вирішення
питань охорони праці людини в межах
тих чи інших адміністративних
одиниць і територіальних громад, то
цілком логічно, що й повноваження
тут повинні концентруватися в
руках місцевих органів влади.
Звичайно, для вироблення найбільш
ефективного шляху вирішення
наявних проблем потрібно добре
поміркувати усім зацікавленим
сторонам. Висловлю в цьому зв’язку
і свої пропозиції.
Для того, щоб ефективно виконувати
делеговані повноваження у сфері
державного управління охороною
праці, місцевим органам державної
влади та місцевого самоврядування
насамперед необхідно розробити
регіональні системи управління
охороною праці, скласти й
затвердити відповідні
перспективні програми поліпшення
стану безпеки та умов праці.
Посильну участь у розробці цих
документів повинно брати
максимально широке коло
зацікавлених осіб, кращі практики й
науковці в галузі охорони праці.
Поєднувати ж зусилля та
координувати дії могли б ради з
питань безпечної життєдіяльності
населення кожного з органів
влади.
На знімку:
начальник відділу
з питань праці управління праці
та соціального захисту населення
Харківської міськради А. Голота.
Фото В. КОБЦЯ
