Відгуком на Указ Президента України «Про День охорони праці» та відповідне звернення Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду стало проведення на початку квітня у Дніпропетровську Всеукраїнського активу з охорони праці за участі профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, представників підприємств, державного наглядового органу з охорони праці, обласного управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, облдержадміністрації.
Цей захід, безперечно, заслуговує
на увагу, бо проблеми захисту
здоров’я та життя металургів і
гірників давно вийшли за межі
вузькогалузевих і стали глибоко
суспільними. Станом на 1 січня цього
року на підприємствах
металургійної та гірничорудної
промисловості працювало понад 583
тис. осіб. З них у несприятливих
умовах — 40,8%. Виходячи з таких
обставин, заходи щодо забезпечення
безпеки праці є пріоритетними
напрямами діяльності профспілки.
На цьому шляху Всеукраїнський
актив з охорони праці шукає і
знаходить надійних союзників в
особі Держгірпромнагляду,
прокуратури, органів обласної
виконавчої влади. Спільні дії
сприяли зниженню рівня виробничого
травматизму зі смертельними
наслідками з 74 нещасних випадків у
2005 р. до 63 — у 2006 р. А порівняно з 2004
р. знизився і рівень загального
виробничого травматизму. Власне
про це, про приховані випадки
травмувань на робочих місцях,
позицію міських та заводських
профспілкових комітетів у цих
питаннях і говорив у своїй доповіді
головний технічний інспектор праці
ЦК профспілки трудящих
металургійної і гірничодобувної
промисловості України В. Білик.
Викладені думки активно розвивали
і доповнювали виступаючі. Їхню
об’єктивність не можна ставити під
сумнів. Проте більше 200 учасників
активу, особливо ті, хто
представляв підприємства, чекали
розмови дещо в іншому напрямі. Те,
про що говорили з трибуни, багатьом
присутнім уже відоме з різних
інформаційних джерел, тієї ж
практичної роботи. Хоч дуже близько
до цікавої теми розмови підійшов
голова ЦК профспілки В. Казаченко,
підкресливши, що в розвинених
країнах на одиницю виробленої
продукції робітник отримує
зарплату утричі більшу, ніж в
Україні. І це — при однакових
світових цінах на ту ж саму
продукцію. А відповідь на багато
запитань, які виникають у процесі
виробничих відносин, треба шукати в
межах зв’язку
роботодавець—закон—працівник.
Тому коли головуючий надав слово
директору з охорони праці ВАТ
«Криворізький залізорудний
комбінат» С. Удрісу, той відразу ж
перевів розмову у довгоочікувану
присутніми площину. Щоправда,
говорив як член профспілки: як
виконувати ст. 41 Закону «Про
охорону праці» (Громадський
контроль за додержанням
законодавства про охорону праці).
Остання, зокрема, дає абсолютно
чітке формулювання: «У разі загрози
життю або здоров’ю працівників
професійні спілки мають право
вимагати від роботодавця негайного
припинення робіт на робочих
місцях…» Але що стоїть за словом
«вимагати»? Яким чином громадській
організації (котра не має навіть
права на припис, опломбування
обладнання) можна вплинути на
роботодавця? Нарешті, який ефект
може дати та ж профілактична робота
з профзахворювань, коли люди мають
підземний стаж роботи по 20—25 років,
а підсумований час перебування
робітника у підземних виробках
становить 3,4—4,3 року? І тут уже
потрібен не громадський контроль
за додержанням законодавства про
працю (що, до речі, задекларував і V
з’їзд Федерації профспілок
України), а законодавча основа, яка
б обмежувала термін підземного
стажу того ж гірника принаймні
десятьма роками, і після цього
вимагала працевлаштування його на
поверхні. І не треба перейматися
думкою, де взяти на це кошти.
Роботодавець сьогодні отримує
мільярдні прибутки, якими не бажає
поділитися ні з державою, ні з тими,
хто заробляє для нього такі
прибутки.
Цю тезу посилив ще один голос,
котрий прозвучав у залі не за
визначеним попередньо списком
ораторів, а на демократичну
пропозицію головуючого: «Чи є ще
бажаючі виступити?» Бажаючий
знайшовся в особі голови профкому
криворізької шахти «Батьківщина»
А. Гриніса:
— Сьогодні треба роботодавця
змушувати працювати у наш бік.
Шкода людей, які в шахті працюють
десятиліттями і нічого не мають. Не
питання зниження рівня травматизму
і профзахворюваності треба
розглядати. Треба домагатися, щоб
власник збагачувався не за рахунок
здоров’я шахтарів!
А. Гриніс говорив ніби від свого
імені, а насправді від тих, хто
обрав його профспілковим лідером
підприємства. Тих, хто працює на
застарілому, зношеному обладнанні.
Тому він мав незаперечне право
сказати президії і залу:
— Сьогодні не прозвучало головне:
як будемо розмовляти з власником,
як ми повинні поводити себе у цій
ситуації?
Загалом же, на наш погляд, за такого
широкого представництва активу
напрошувалася інша форма
проведення заходу. Скажімо,
засідання круглого столу чи
один-два диспути. А теми вже
визначить саме життя: стан робочих
місць, заробітна плата, виконання
колективного договору,
звинувачення потерпілого у
нещасному випадку, приховування
нещасних випадків від
розслідування та обліку,
соціальний захист потерпілих на
виробництві тощо.
Того дня до їх поглибленого
обговорення так і не дійшли. Бо
актив перегортав останню сторінку
програми. На завершення оголосили
постанову ЦК профспілки, у якій
відзначили кращих активістів, у
тому числі представників
підприємств і державного
наглядового органу. Їм вручили
грошові премії і подарунки. Було
вирішено провести всеукраїнську
акцію з охорони праці. Можливо, з
прицілом на неминучу облогу
роботодавців у майбутньому? То
скільки ще доведеться чекати?
Леонід БЕЗУГЛИЙ,
наш власкор
