Статьи

Image00011.jpgНещасний випадок
стався під час реконструкції пам’ятки архітектури
ХІХ ст. — східної вежі
фортифікаційного комплексу «Цитадель» у Львові.
Цю круглу споруду зведено ще у 1853 р., зовнішній
діаметр її 44 м, висота 20 м, круглий внутрішній двір
діаметром 14 м.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька цитадель» як замовник уклало угоду на реконструкцію східної вежі з генпідрядником — ТОВ «Перша приватна будівельна компанія». Останнє, маючи у своєму штаті лише трьох працівників, займалося пошуком субпідрядних організацій і проведенням тендера на виконання робіт. Тож для виконання робіт на вежі був укладений договір № 9/05-ЛВ від 25 травня 2006 р. із субпідрядником — ВАТ «Самбірський завод металооснастки». Виконавець повинен був виготовити металоконструкції і змонтувати їх на об’єкті, що реконструювався під готель. Згідно з додатком до вказаного договору виконавець брав на себе відповідальність за можливі порушення чинного законодавства, додержання правил охорони праці, на нього також покладалася відповідальність за ймовірні нещасні випадки під час виконання робіт, передбачених договором. Як вказувалося у проекті організації будівництва, розробленому НВП «Тріада», «...конкретні методи, способи, умови виконання робіт і погодження з відповідними органами державного нагляду, місцевою адміністрацією та експлуатаційними організаціями виконує генпідрядна будівельна організація, демонтаж та монтаж споруди здійснюється підрядним способом».
Для монтажу виготовлених металоконструкцій купола над внутрішнім двором вежі керівництво ВАТ «Самбірський завод металооснастки» залучило громадянина А. Брозя. Для виконання робіт, які намічалося провести з 16 жовтня по 14 листопада 2006 р., він у свою чергу підібрав групу робітників. До 11 листопада 2006 р. було змонтовано несучий каркас купола — 8 балок із запроектованих 12.
Бригада не вкладалася в призначений строк завершення робіт. Тому А. Брозь запропонував працівникам вийти на роботу 12 листопада, у неділю. Бажання заробити взяло гору над здоровим глуздом і традиційним для християн недільним відпочинком. Близько 8 год бригада у складі 7 осіб уже була на об’єкті. Шестеро робітників піднялися на 20-метрову висоту, де раніше було змонтовано тимчасовий робочий настил. Це ж треба було так поспішати, щоб геть чисто «забути» про засоби індивідуального захисту (запобіжні пояси та страхувальний канат). Навіть інстинкт самозбереження не спрацював, так вони квапилися до роботи на висоті! Крім того, вони не скористалися вантажопідіймальним краном СКГ-30/10 для піднімання і утримання окремих частин металоконструкції купола та пристроїв, що було передбачено проектом виконання робіт.
Тут важливо вказати на технічний стан риштовання, на якому працювали робітники. Після трагедії експерти ДП «Західний експертно-технічний центр» здійснили експертизу проекту монтажу купола. Згідно з проектом риштовання мали бути виконані із швелера № 24 (масою близько 0,8 т, довжиною 15,2 м), центральна балка риштовання коробчастого перерізу — з двох швелерів № 24, скріплених металевими накладками, встановленими зверху армованого пояса з максимальним кроком 1,5 м і звареними між собою в торцях кутником та перекриті дерев’яним настилом.
Фактично ж робочий настил, з якого проводився монтаж металевих конструкцій купола вежі, складався з семи металевих двотаврових балок № 18, розставлених з кроком 1,5—1,7 м, обіпертих кінцями на монолітно-залізобетонний пояс будівлі вежі. Кінці балок були зафіксовані вертикальними стрижнями діаметром 12 мм і довжиною 200 мм, що були раніше забетоновані в пояс. Балки були закріплені по периметру пояса привареним арматурним профілем діаметром 12 мм. По металевих балках настелено дерев’яні дошки товщиною 35—50 мм, не з’єднані між собою.
Тож не застрахувавшись від падіння, без засобів механізації та відповідних пристроїв, що були передбачені проектом виконання робіт, робітники підняли і встановили у похиле положення допоміжну балку масою 336 кг, установивши (не фіксуючи) її нижнім кінцем на монолітно-залізобетонний пояс, а верхній кінець обіперли в прихоплену за допомогою електрозварювання перетинку змонтованого несучого каркаса купола.
Приблизно о 9 год 30 хв електрозварник З. Яремко, перебуваючи на монолітно-залізобетонному поясі на висоті 20 м, приварював закладну пластину для того, щоб обіперти в неї балку, а А. Брозь, А. Куча, М. Коваль, М. Іванина та В. Скаб, перебуваючи у центральній частині настилу, підганяли верхній кінець допоміжної балки за допомогою дискової електричної пилки. Ще один робітник — Т. Синишин — відійшов перекурити.
Тоді й сталася трагедія. Під час підгонки допоміжної балки перетинка обірвалася по зварних швах прихватки і разом з балкою обрушилася на настил. Від динамічного удару несучі балки настилу (їхня фактична довжина становила 12,1 м при проектній 15,2 м) зісковзнули з опори — монолітно-залізобетонного пояса. Внаслідок цього риштовання з робітниками обвалилося у внутрішній двір вежі. А електрозварника З. Яремка падаюча допоміжна балка вдарила в груди. Від удару він упав на пояс. Коли піднявся, то спустився вниз і повідомив охоронця про аварію. Попросив викликати машину швидкої допомоги, а сам пішов у внутрішній двір надати допомогу товаришам. Прибулі лікарі констатували смерть А. Брозя, М. Коваля, М. Іванини, а потерпілим А. Кучі, В. Скабу, Т. Синишину надали медичну допомогу і відвезли до комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. А. Куча 16 листопада від отриманих травм помер у лікарні.
Після тривалого розслідування обставин цього групового нещасного випадку комісія визначила його причини. Варто було ознайомитися з проектом організації будівництва, зокрема його розділами «Влаштування покрівлі даху» та «Заходи з техніки безпеки», щоб дійти висновку, що замовник та безпосередні виконавці робіт навіть не цікавилися його вимогами. А в документі чітко вказувалося: «Кожен працівник, який бере участь у монтажі, повинен: а) пройти інструктаж з охорони праці; б) бути забезпеченим спецодягом; в) обов’язково носити захисну каску; г) під час роботи на висоті використовувати запобіжний пояс і прикріплюватися ним до страхувального каната, що кріпиться до надійно змонтованої конструкції». І далі: «Перед початком будівництва увесь персонал будівельно-монтажної організації повинен пройти інструктаж (з реєстрацією в журналі) з додержання правил безпеки на період робіт. До виконання робіт допускаються робітники відповідних професій після проходження обов’язкового інструктажу з охорони праці. Особливу увагу звертати на безпеку під час монтажу довгих і важких конструкцій». А нагадуванням для виконавців робіт стала прописна істина: «Під час виконання робіт у взаємній ув’язці з кресленнями відповідних розділів проекту і відповідно до діючих норм і правил з охорони праці робота будівельників буде безпечною і не призведе до нещасних випадків».
У цій ситуації чи не найбільш фатальним було те, що голова правління ВАТ «Самбірський завод металооснастки» О. Жук погодився на виконання монтажних робіт, по суті, силами незнайомої групи працівників, без належного оформлення документів, не організував навчання й інструктажів з питань охорони праці, не забезпечив працюючих засобами індивідуального та колективного захисту, підйомними механізмами для монтажу металоконструкцій (принаймні у той трагічний недільний день). Крім того, не організував належного нагляду за безпечним веденням робіт на об’єкті.
Чому таку відверту зневагу до безпеки праці проявила адміністрація підприємства, з’ясувалося під час опитування голови правління ВАТ членами комісії зі спеціального розслідування. З протоколу опитування О. Жука випливає, що технічний нагляд на об’єкті, якість виконання робіт, дефектоскопія зварних з’єднань не проводилися. У журналах реєстрації інструктажів не було записів про їх проведення, підприємство не мало дозволу Держгірпромнагляду на проведення монтажних робіт, а сам О. Жук не проходив перевірку знань з питань охорони праці.
На ряд запитань О. Жук взагалі не відповів, пославшись на погану пам’ять.
Таке недбале ставлення роботодавця до безпеки праці виконавців робіт стало своєрідним «благословенням» на зневагу до власної безпеки членами бригади. І наслідки не забарилися.
До того ж згідно з висновком проведеної експертизи проекту виконання робіт з монтажу центрального купола східної вежі комплексу «Цитадель», виконаного ДП «Західний експертно-технічний центр», не були розроблені технологічні карти на монтаж балок купола: не вказано послідовність виконання монтажу і його окремих операцій; відсутні ескізи конструктивних частин, на яких виконуються роботи, схеми організації робочих місць із зазначенням основних розмірів, місць перебування робітників та складування матеріалів, типи риштовань, монтажної оснастки і пристроїв, заходи з охорони праці під час виконання монтажних робіт на всіх етапах. Тому експерт зробив висновок, що проект виконання робіт не відповідає вимогам нормативних актів з промислової безпеки та охорони праці, оскільки допущено порушення ДБН А.3.1-5-96, СНиП ІІІ-4-80*. Так було оцінено робочий проект, який виконало львівське комунальне підприємство «Археологічно-архітектурна служба м. Львова».
Шкода лише, що така прискіплива експертиза проекту здійснена після групового нещасного випадку.
Але якщо причини групового нещасного випадку зі смертельними наслідками, хоча і з певним запізненням, все ж були встановлені, то члени комісії зі спеціального розслідування продовжують дискутувати з приводу того, як кваліфікувати цей випадок — страховий чи нестраховий. Адже від цього залежить відшкодування шкоди сім’ям потерпілих.
Наприклад, член комісії, головний спеціаліст — технічний інспектор праці Федерації профспілок України об’єднання профспілок Львівщини Й. Луцишин в окремій думці пропонує цей нещасний випадок вважати нестраховим. Мотивує свою думку тим, що потерпілі працівники не були застраховані у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Разом з тим випадок визнати пов’язаним з виробництвом, оскільки працівники були допущені до виконання робіт з монтажу купола вежі. А грубі порушення правил і норм охорони праці під час виконання монтажних робіт, що призвело до групового нещасного випадку, допустили ТОВ «Галицька цитадель» (відсутність дозволу на виконання будівельних робіт і незабезпечення необхідними документами генпідрядної та субпідрядної організацій), ТОВ «Перша приватна будівельна компанія» (залучення генпідрядної організації, котра не одержала дозволу від Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки) та ВАТ «Самбірський завод металооснастки» (залучення до виконання монтажних робіт робітників, які не є суб’єктами підприємницької діяльності на правах цивільно-правової угоди). Тому відшкодування шкоди, заподіяної сім’ям загиблих та потерпілим на виробництві, вирішити в судовому порядку.
А член комісії зі спеціального розслідування — член профкому ВАТ «Самбірський завод металооснастки» О. Кокодиняк взагалі не погоджується із формулюванням обставин нещасного випадку, викладених в актах за формами Н-5 та Н-1. Мотивує це тим, що травмовані громадяни не були працівниками підприємства. Голова правління ВАТ «Самбірський завод металооснастки» О. Жук уклав договір підряду з А. Брозем на виконання певного обсягу робіт. А решту працівників вже набирав останній.
На захист голови правління став головний інженер підприємства В. Кормило, не погоджуючись із формулюванням обставин нещасного випадку, викладених в акті за формою Н-5. Він в окремій думці також стверджує, що підприємство не несе відповідальності за потерпілих, тому що вони не були працівниками заводу: «Трудові книжки цих громадян відсутні, з ними не проводився вступний інструктаж, медогляд і т. п.».
Через різнобій у трактуванні обставин і причин нещасного випадку 5 членів комісії з 9 не підписали акт за формою Н-5. Внаслідок чого деякі положення зацікавлені сторони трактують, і не безпідставно, з власної позиції. Тож усі крапки над «і» розставить суд, на що дуже сподіваються як представники потерпілої сторони, так і потенційні відповідачі.

Степан ПОПОВИЧ,
наш власкор

На знімку:
внутрішній двір вежі, куди упали
шестеро робітників.

Фото надано прес-центром ГУ МНС
у Львівській області



До списку