У ВАТ «Берегівський комбінат
хлібопродуктів» ми, як
з’ясувалося, завітали в день
особистого свята його виконавчого
директора І. Симиранчика.
Спробували вгадати: іменини,
родинна дата чи день народження?
— Сьогодні рівно чотири роки,—
відкрив секрет Іван Іванович,— як я
прийшов на це підприємство...
Людина невтаємничена у справи
відкритого акціонерного
товариства зауважить: було б що
святкувати! Не дивуватимуться, що
чотири роки — серйозна віха в житті
керівника, лише ті, хто був поряд
саме з того моменту, коли І.
Симиранчик зі своїми підлеглими
взявся за безнадійну на перший
погляд справу — реанімувати старий
комбінат. Недарма ж бо кажуть, що
легше побудувати нове
підприємство, ніж вдихнути життя в
застарілий морально і зношений
фізично суб’єкт господарювання.
Це сьогодні — урочисті
телерепортажі і схвальні відгуки у
пресі... Викуповували ж 80% акцій мало
не підприємства-банкрута: було
загублено не тільки технології та
оснастку, а й основні фонди.
Поступово розтягувалося все, що
можна було потягнути.
Відвалювалися частини будівель, а
на руїнах проростали молоді
берізки. Лише через чотири місяці
запустили млин. Паралельно
відбудували склад готової
продукції, впорядкували площі з
навісами для вивантаження зерна,
реставрували робочу башту,
перекрили майже всі дахи... Одним
словом — йшли вперед бодай
маленькими кроками, аби лиш не
тупцювати на місці та не
задкувати.
— Нині нас знають,— з гордістю
говорить виконавчий директор,— чи
не у всіх районах області. Муку, що
її виготовляємо з зерна, вирощеного
на Тернопільщині та Хмельниччині,
споживають, крім рідного
Берегівського, у Мукачівському,
Тячівському, Хустському й інших
районах. За серйозного конкурента в
області маємо хіба підприємство
«Влад» з Ужгородщини. Забезпечуємо
роботою 62 робітників, що працюють у
дві зміни. Отримують вони в
середньому по 800 грн. заробітної
плати, преміальні, якщо не мають
«грішків», до місця роботи їх
доставляють транспортом за кошти
підприємства...
— А звідки?— запитую.
— Зі Страбичова, де й сам
відпрацював два десятки років,—
відповідає Іван Іванович. —
Тамтешній елеватор не працює, як і
інші хлібопереробні підприємства
області, а люди, які знають нашу
справу, збереглися. Тож ми
запросили їх. Проте кадрова
проблема дошкуляє...
І справді, знайти сьогодні
спеціаліста, який би погодився
працювати за такі гроші,— справа
непроста. Люди, особливо у
Береговому, з якого рукою подати до
угорського кордону, морально
розбалувані човниковими
заробітками. Що такому 800 грн. на
місяць, коли перевізник товару, до
прикладу, побутової техніки, ніби
для себе, а фактично для фірм, може
заробити й до $50 на день. Млин же має
безперервний цикл роботи, тож дуже
згодилася б резервна ланка, щоб
підмінити, адже як тільки, хай і
ненадовго, випустиш з поля зору
технологічний процес, це відразу
позначається на якості
продукції.
Важливу роль відіграє і нова
лабораторія. Іван Іванович згадав
прикрий випадок: ніяк не могли
визначити причину того, що хліб з
муки підприємства при випіканні
тріскався. З’ясувалося:
неправильно визначали його
сортність за ступенем проростання.
Поганого ж хліба ніхто не
купить.
Особлива гордість керівництва
підприємства — технічна і
технологічна складові виробництва.
З гордістю показує новий турецький
млин, змонтований іноземними
спеціалістами. Все — в
автоматичному режимі. Втручання у
процес людини зведене до мінімуму.
Тільки контроль — за роботою
механізмів та приладами. Бригадою
турецьких спеціалістів, які на
підприємстві вже третій рік, І.
Симиранчик надзвичайно
задоволений: кваліфіковані,
працьовиті, непитущі.
— Подивіться, як працюють!— не
натішиться й головний державний
інспектор Закарпатської державної
інспекції охорони праці та
промислової безпеки на об’єктах
нафтогазового та хімічного
комплексу Ю. Пашко, з яким ми
відвідали підприємство, котрий у
тандемі з виконавчим директором
прискіпливо відслідковує питання
безпеки праці на підприємстві. —
Монтують сушку, але як?
Великогабаритне обладнання не на
«пупку» піднімають, а застосовують
спеціальні лебідки, і не чотири, а
саме три. Безпека гарантована: не
перевернеться. Встановлюють і
східці, за допомогою яких на висоту
добиратимуться.
— А як, до речі, з травмами на
виробництві?— цікавлюся.
— Поки що Бог милував. Та й робиться
тут усе по-господарськи,— ставить
гарну оцінку інспектор.— Деякі
процеси виробництва
хлібопродуктів —
вибухонебезпечні, тож і вентиляція
повинна працювати, і графіки
прибирання борошняного пилу не
тільки повинні складатися, а й
обов’язково дотримуватися...
Адміністрація підприємства
консультується з усіх питань, що
викликають сумніви. Збирались,
наприклад, реставрувати старі
склопакети в цеху, де монтується
лінія з виробництва кукурудзяної
крупи та борошна. Я ж порадив
встановити звичайні вікна, бо при
вибуху вони лише тріскаються, а
склопакети розлітаються в усі боки
і можуть важко травмувати людей...
Прислухались. Удосконалили і
турецьке суперобладнання: щоб
уникнути електротравм, я
порекомендував обмотати металевим
дротом пластикові труби і
заземлити. Аргумент використав
залізний — обладнання турецьке, а
працювати — нам. Тож про безпеку
працівників мусимо подбати
максимально. Взагалі ж за 12 років
роботи інспектором з охорони
праці,— підсумував нашу розмову
Юрій Миколайович,— на компетентних
та відповідальних людей натрапляв
не так вже й часто. Але те, що вони є,
обнадіює: ми ще відродимось — і
економіка, і соціальна сфера, й
культура відповідно. У цих питаннях
виробничникам можуть і не
допомагати, аби лишень ніхто не
заважав...
В. ТУРЯНИЦЯ, керівник прес-служби
теруправління Держгірпромнагляду
по Закарпатській області
Фото автора
