…У розпал перебудови один із наших
пенсіонерів, переїхавши з дітьми до
Німеччини, у перший же снігопад
кинувся розчищати майданчик перед
будинком. Та майже одразу
з’явилися поліцейські і мало не
забрали «двірника» у відділок… за
порушення правил безпеки.
Виявилося, що снігові замети —
клопіт винятково місцевої
комунальної служби. «Ініціатор»
відбувся невеличким штрафом і
великим стресом, спровокованим
німецькими порядками.
Минуло чимало часу, але й досі
співрозмовники, яким переповідаю
цю бувальщину, сприймають її як
анекдот: «Не може бути!» А тим часом
у ній, як у краплі води,
відбивається наша ментальність,
яка щоденно проростає набагато
драматичнішими історіями.
…Водій автомобіля-самоскида ТОВ
«Транском», що у Запорізькій
області, А. Чеботаєв отримав
завдання вивозити будівельне
сміття, серед якого були й бетонні
брили. Саме ударом такої брили по
борту кузова під час підняття
платформи самоскида було
спричинено те, що у верхній крайній
точці заклинило поршень
гідравлічного циліндра. А. Чеботаєв
повідомив телефоном директора
підприємства про те, що сталося, й
отримав категоричне розпорядження:
ніяких самостійних дій до приїзду
автокрана і ремонтної бригади.
Проте водій від’їжджає від місця
вивантаження сміття з піднятим
кузовом і починає ключем
від’єднувати шланг від циліндра
підйомного механізму. Внаслідок
цих дій сталася миттєва
розгерметизація, і кузов різко впав
на робітника, який отримує травми,
не сумісні з життям.
Комісія зі спецрозслідування
«накопала» чимало огріхів у ТОВ
«Транском» і цілком слушно
притягла до відповідальності
керівників підприємства, але не
відповіла жодним чином на два
ключові запитання: чому А. Чеботаєв,
попри успішне навчання з питань
охорони праці й проходження усіх
належних інструктажів, порушив
вимоги інструкції з охорони праці
№ 8 для водіїв вантажних
автомобілів підприємства, а також
проігнорував вказівку
директора?
…Бригадир ТОВ «Татекс СПФ», що теж
у Запорізькій області, виписав
водію КамАЗа з причіпом П.
Козаченку подорожній лист на
перевезення міндобрив з
Гуляйпільського райагропостачу на
рідне підприємство. Коли
автомобіль був заповнений мішками
«амофоски», П. Козаченко забрався
на кабіну, щоб перевірити
розміщення вантажу. Раптово
підсковзнувся, втратив рівновагу...
й упав на асфальт. Чому абсолютно
тверезий водій з 37-річним досвідом
роботи, який пройшов належні
інструктажі з охорони праці, не
скористався скобами, привареними
по 4 штуки з кожного боку кузова, аби
звідти оглянути вантаж?
Нема потреби множити приклади, де
виконавець чи організатор робіт
практично провокують біду. Бо суть
не у кількості таких прикладів, а в
їх аномальності, на якій ламається
основний закон буття — закон
самозбереження.
«Такий вже менталітет наших людей!»
— часто-густо виносять свій
вердикт практики і науковці з
охорони праці. Й, очевидно, мають
рацію. Та ні перші, ні другі не дають
реальних рекомендацій щодо того, як
же впливати на цю нематеріальну
субстанцію, що лежить в основі
людського фактора біди.
«Спитайте щось легше»,— кажуть
одні. А інші цілком слушно
загинають пальці: продовжити
навчання з питань охорони праці,
активніше впливати на роботодавця
усіма доступними способами, ширше
практикувати психофізіологічний
добір при прийомі на роботу,
посилити контроль за дотриманням
законодавства тощо. Але ж усе це вже
є! Та ще й у значній кількості. Немає
тільки діалектичного переходу
кількості у якість. І це не
журналістські домисли. Адже у
будь-якому річному звіті
Держгірпромнагляду зіткнешся з
висновком: в основі 75—80% нещасних
випадків на виробництві лежать
організаційні причини, що
безпосередньо «проростають» з
психології людини, її світогляду,
звичок, зрештою,— менталітету.
Причому наш виконавець у своїй
більшості не вміє, не хоче, не знає,
як дорожити своїм здоров’ям та
здоров’ям оточуючих незалежно від
посади, освіти, соціального
статусу. Незважаючи на десятки
детальних інструкцій з охорони
праці, він не сприймає їх як життєву
необхідність на рівні з водою,
повітрям, їжею. Хто чи що і як може
чи мусить зламати ці стереотипи і
вбити у наші мізки необхідність
особистої і колективної безпеки?
Бодай хоч на виробництві, якому
підпорядковано не менше отих самих
75—80% нашого життя!
Маститі спеціалісти з охорони
праці часто докоряють мені за
наївність такої постановки питання
і безапеляційно стверджують:
потрібно не одне десятиліття, щоб
змінити ментальність нашої людини.
Може й так. Та чи обачно ми
розкидаємося часом? Не можу не
пригадати сповнені болю слова
митрополита Дніпропетровського і
Павлоградського Іринея: та ж сама
кількість оливи біля гроба
Господнього останнім часом згорає
удвічі швидше, ніж колись. Людство
рано дорослішає і рано відцвітає.
Та це ми бачимо й самі. Середня
тривалість життя українців
скорочується, наче шагренева шкіра.
Середньостатистичний український
чоловік загалом не доживає до 60-ти,
бо саме на ньому і природа, і
суспільство ставить свої
експерименти чи то у пекельних
шахтах Донбасу, чи то на
металургійних гігантах
Дніпропетровщини, Запорізького
краю, чи то на хімічних
підприємствах Західної України.
Отож якщо ментальність
залишатиметься предметом лише
письменницьких та журналістських
досліджень, то незабаром не
вистачить вітчизняного мармуру на
надгробки.
Дивіться самі. У 2004 р. на
виробництві було травмовано 22 691
особу, з яких наказали довго жити
1164. 72% нещасних випадків були
зумовлені оргпричинами. Торік
ситуація поліпшилася, але не дуже: 18
992 особи травмовано, з них 1077 —
смертельно. Питома вага оргпричин
та сама.
Втім, не будемо зайве покладатися
на достовірність цифр. Не з доброго
дива громадські органи контролю
розгорнули боротьбу з
приховуванням нещасних випадків.
Однак якщо вивести
середньоарифметичну річну цифру
травмованих та загиблих і
помножити її хоча б на 10 років, то
вона становитиме відповідно понад
150 і 8 тис. До речі, немало з тих, хто
цілком щиро переймається цією
проблемою, все ж не втрималися від
ремарки: кілька десятків тисяч на
десятки мільйонів населення — не
така вже й велика цифра. І це також
ілюстрація нашого менталітету. То
як же на нього впливати?
Скажімо, прогресивні роботодавці
світу, виявивши низький коефіцієнт
корисної дії перевиховання
виконавця, йдуть по шляху його
широкого вивільнення із
технологічних процесів, доручивши
трудомісткі й небезпечні операції
роботам і забезпечивши таким чином
реальну промислову безпеку. Цю
практику запозичають й українські
роботодавці. Насамперед ті, які
мають відповідну ментальність і
слабкий «хапальний» рефлекс. Однак
їх поки що небагато. Не випадково
такі складові організації роботи
щодо забезпечення промислової
безпеки, як аудит чи атестація
робочих місць за умовами праці,
впроваджуються дуже мляво. Ще
повільніше відбувається технічне
переоснащення підприємств.
Особливо у сфері малого бізнесу, де
зайняті сотні тисяч людей.
Маленький штрих. Днями до корпункту
журналу зайшла менеджер невеликої
фірми-перевізника. Як спеціалісту
їй нема ціни. Та хазяїн вказав на
двері. Менеджер поставила руба
питання про термінове оновлення
автопарку, створення ремонтної
бази, служби техогляду як
неодмінної умови розвитку
підприємства і безпеки дорожнього
руху. Каже: «Їздимо на розвалюхах!»
І не куди-небудь, а практично в усі
країни Європи та СНД.
Роботодавець, який ніколи не
працював у транспортній галузі,
бачить у пропозиціях працівниці
зазіхання на його гроші.
За цим конфліктом — різні
світогляди і різна ментальність. І
таких прикладів скільки завгодно.
Знову ж таки, як бути? Окремі
фахівці з охорони праці
наполягають на створенні сучасної
системи управління промисловою
безпекою та таких економічних
важелів впливу на роботодавця та
виконавця, які б гарантували їхню
особисту зацікавленість у
створенні здорових і безпечних
умов праці.
Не беруся встрявати зі своїми
пропозиціями, а ось про один
закордонний важіль впливу на
виконавця не можу не розповісти.
Його відчули на собі деякі
керівники дніпропетровських
сільгосппідприємств, яким з метою
обміну досвідом випало працювати у
голландських фермерів. Пройшовши
тест на профпридатність, наші
сільські керманичі отримали
належні засоби індивідуального
захисту, а разом з ними й інструктаж
з охорони праці з таким
попередженням: кожного, кого
помітять як порушника вимог
безпеки, буде негайно звільнено без
будь-якої компенсації. Другого дня
двоє наших земляків відбули додому
власним коштом. Через тиждень ще
троє добровільно «зійшли з
дистанції». Але більше ніхто до
кінця контракту не ризикнув
переступити через вимоги безпеки,
отримані під час інструктажу, попри
усю свою ментальність.
Коментарі, як кажуть, зайві.
Надія БЕЗУГЛА,
наш власкор
