Відповідно до чинного законодавства кожен працівник має право на відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я, отриманого під час виконання трудових обов’язків. Прикро, але іноді на шляху до реалізації цього права працюючій людині створюється стільки штучних перепон, що може не вистачити життя, аби добитися документального підтвердження справжніх умов своєї праці.
(В повному обсязі матеріал читайте в журналі №3 2010 р.)
Хто відмовляє в допомозі слабкому
або відштовхує знедоленого, той
прирікає на вічні муки не тільки
себе, а й увесь свій рід.
Народна мудрість
У публікаціях журналу
«Охорона праці» «Солодка каторга,
або Звідки береться байдужість до
людей» (№ 5, 2004 р.), «Повторний
розгляд скарги вважаю недоцільним»
(№ 8, 2004 р.), «Словоблудство, або Коли
милосердя не в пошані» (№ 4, 2005 р.)
«Кругова порука» (№ 3, 2006 р.), «Буде
світло в кінці тунелю!» (№ 9, 2006 р.),
«Поєдинок між правосуддям та
санепідслужбою триває» (№ 9, 2007 р.)
йшлося про незадовільні умови
праці у ЗАТ «Хмельницька
кондитерська фабрика «Кондфіл»,
бюрократичну тяганину з боку
міської, обласної та Центральної
санітарно-епідеміологічних
станцій, інших інституцій
Міністерства охорони здоров’я при
складанні та проведенні експертизи
санітарно-гігієнічної
характеристики умов праці
колишньої робітниці цього
товариства, ветерана праці,
інваліда II групи В. Євтушенко.
Тим, хто упродовж останніх років регулярно передплачував журнал «Охорона праці» та уважно слідкував за розвитком подій за вищезгаданими публікаціями, мабуть, цікаво знати, чим же завершилися багаторічні поневіряння бідолашної жінки? Чи вдалося їй врешті добитися відображення в санітарно-гігієнічній характеристиці справжніх умов своєї праці?
Як уже повідомлялося, 09.12.2005 р. Хмельницький міськрайонний суд врешті-решт визнав санітарно-гігієнічну характеристику, складену головним державним санітарним лікарем міста, такою, що не відповідає фактичним умовам праці, і зобов'язав міську СЕС у місячний термін провести додаткову перевірку умов праці В. Євтушенко в частині обсягу навантажень, яких вона зазнавала, та з урахуванням результатів цієї перевірки внести відповідні зміни. Забігаючи наперед, зазначу, що звернення відповідача до апеляційного суду, де міська СЕС спробувала оскаржити рішення суду першої інстанції, нічого їй не дало. Апеляційний суд залишив скаргу без задоволення.
Отримавши відмову в задоволенні апеляційної скарги, міська СЕС звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У своєму посланні її керівник – головний санітарний лікар м. Хмельницького О. Рибак – поскаржився на те, що постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду винесені з порушеннями норм матеріального та процесуального права. Одним із доводів при цьому було те, що позивачка пропустила термін оскарження санітарно-гігієнічної характеристики.
У зв’язку з тривалим зволіканням виконання постанови міського суду В. Євтушенко звернулась за допомогою до державної виконавчої служби. 4 червня 2007 р. за невиконання вимоги суду головний державний виконавець виніс постанову про накладення на міську СЕС адміністративного стягнення. Оскільки і після цього вимога суду залишилася не виконаною, цією ж установою було накладено повторний штраф, який за розміром був удвічі більший, ніж попередній. Крім того, державна виконавча служба винесла постанову про притягнення до адміністративної відповідальності головного санітарного лікаря міста О. Рибака. Однак 16.07.2007 р. після того, як він оскаржив дії державного виконавця в міському суді, провадження у справі було припинено.
Згодом відбулась ще одна подія, яка аж ніяк не наблизила справедливе вирішення справи В. Євтушенко…
Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України
