Нещодавно Львівський апеляційний адміністративний суд розглянув справу про скасування актів за формами Н-5 та Н-1, складених за результатами спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався в одному з акціонерних товариств Хмельниччини. Поважна судова інстанція відхилила подану з цього приводу апеляційну скаргу робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі — Фонд), залишивши таким чином без змін оскаржуване рішення Полонського районного суду Хмельницької області. Але мова в цій публікації піде не про подробиці судових тяжб навколо кваліфікації нещасного випадку, а про передумови трагедії, з тим, щоб не допустити подібного в майбутньому.
Почнемо з обставин. Після
завантаження за допомогою
нехитрого механізму вагонів
щебеневою продукцією вантажник ВАТ
«Полонський гірничий комбінат» А.
раптом десь зник. Знайти його
вдалося лише через кілька годин,
але вже мертвим. Потерпілий лежав у
кущах неподалік одного з корпусів
дробильно-сортувального цеху на
камінні, яким була встелена
місцевість. Оскільки за висновком
судмедекспертизи причиною смерті
робітника стали наслідки
черепно-мозкової травми,
потерпілий у момент трагедії був
напідпитку (вміст алкоголю в крові
становив 2,26‰, в сечі — 3,45‰), то
члени комісії дійшли висновку, що
він, рухаючись по крутому схилу,
втратив рівновагу, внаслідок чого
впав і вдарився головою об камінь.
Чому вантажник у робочий час
опинився в місці, не пов’язаному з
виконанням його трудових
обов’язків, де, коли і з ким вживав
спиртне, встановити не вдалося.
Зібравши необхідні документи, в
тому числі пояснення колег по
роботі, а також майстра та
начальника цеху, комісія
резюмувала, що причинами нещасного
випадку є порушення потерпілим
трудової та виробничої дисципліни,
незадовільний контроль за її
додержанням з боку майстра та ін.
Щоправда, ніхто з вантажників та
згаданих командирів виробництва у
своїх поясненнях, наданих членам
комісії, жодним словом не
обмовився, що А. і раніше дозволяв
собі перебувати на роботі в
нетверезому стані, десь вештатися
без діла тощо. Навпаки, колеги по
роботі та майстер в один голос
твердили, що «потерпілий був
добросовісним працівником…» Що
стосується начальника цеху, то той
повідомив, що «нарікань на
потерпілого не було» і що «він
серед інших робітників нічим
особливим не вирізнявся…»
Ознайомившись з такими
поясненнями, автор цих слів готовий
був повірити в те, що біда у
трудовий колектив та в сім’ю А.
прийшла неждано-негадано, що
бідолашний загинув внаслідок
фатального збігу обставин:
випадково хильнув чарку-другу,
випадково залишив своє робоче
місце, випадково впав... Але тут мені
на очі попала долучена до
матеріалів спеціального
розслідування копія постанови про
відмову в порушенні кримінальної
справи, прийнятої слідчим
прокуратури за фактом нещасного
випадку. Щоб читачам стало зразу
все ясно і зрозуміло, процитую один
із фрагментів цього документа:
«…згідно з поясненнями Калугіної
Світлани Миколаївни, Демчика Павла
Павловича, Сауляк Олександри
Михайлівни …потерпілий зловживав
спиртними напоями…» Залишається
лише уточнити, що С. Калугіна —
майстер зміни, в якій працював
потерпілий, П. Демчик — вантажник,
О. Сауляк — завідувачка медпункту
товариства.
Виходить, для членів комісії
писалося одне, а для слідчого —
інше? Якщо такий подвійний стандарт
з боку простого робітника можна ще
якось пояснити, то з боку майстра
зміни — аж ніяк. Особисто в мене
немає ніякого сумніву, що С.
Кулагіна повідомила працівникові
прокуратури правду, адже із слідчим
у таких випадках в котика і мишку не
граються. Не прийнято. А ось що
стосується комісії, то тут Світлана
Миколаївна злукавила і зробила це
задля того, щоб приховати справжній
стан речей, аби не показати, що її
підлеглі (принаймні один із них) під
час роботи дозволяли собі
заглядати в чарку. А якщо так, то чи
можна було сподіватися на те, що
біда минатиме їх?
У публікаціях журналу «Охорона
праці», що подаються під рубрикою
«Сторінка майстра», вже не раз йшла
мова про роль безпосередніх
командирів виробництва у
профілактиці виробничого
травматизму. Така постановка
питання є надзвичайно актуальною,
адже майстер завжди поруч. Він
краще за інших посадовців знає
людей, з якими працює, знає характер
та вади окремих з них тощо. То ж від
того, наскільки принциповим та
безкомпромісним буде молодший
командир виробництва по відношенню
до своїх підлеглих, настільки
високим буде рівень трудової і
виробничої дисципліни,
благополучним стан справ у тому чи
іншому підрозділі. Проте, схоже, що
цю прописну істину С. Калугіна на
момент трагедії не усвідомлювала, і
ніхто із старших за посадою колег
їй не допоміг у цьому.
Василь СОПІЛЬНЯК,
наш власкор
