Нема потреби переконувати читачів,
що півострів Крим — це територія не
тільки санаторіїв та курортів, але
і складних, нерідко небезпечних для
людини виробництв, зокрема,
хімічної промисловості та
нафтогазового комплексу. Так, нині
у газовому господарстві Автономної
Республіки Крим налічується 46
спеціалізованих організацій, понад
12 тис. об’єктів газопостачання й
господарювання, де зайнято майже 11
тис. працівників, 37 підприємств
займаються будівництвом систем
газопостачання. Крім того, Південна
міжрегіональна інспекція
промислової безпеки, охорони праці
у хімічній промисловості та
нафтогазовому комплексі наглядає
ще й за 14 спеціалізованими
організаціями та більш як за 2 тис.
об’єктів нафтогазового
комплексу.
Практично всі підприємства
експлуатують устаткування,
виконують роботи підвищеної
небезпеки, що пов’язані з
розвідкою, вивченням,
експлуатацією родовищ,
транспортуванням нафти, газу і його
конденсату, обслуговуванням на
суші та на шельфі Чорного й
Азовського морів магістральних
газопроводів довжиною понад 2000 км,
а також 7850 км розподільних
газопроводів.
Зрозуміло, наглядати за таким
господарством непросто. Тому
згідно з рішенням Ради міністрів
АР Крим інспекція нерідко
об’єднує зусилля з представниками
МНС, СБУ, органів прокуратури,
санітарного нагляду. Скажімо, торік
таким складом проведено спільні
цільові перевірки стосовно
дотримання мінімально допустимих
відстаней від осі газопроводів до
об’єктів, споруд, будівель інших
категорій. Було виявлено п’ять
охоронних зон, де не дотримують
вимог Правил охорони магістральних
газопроводів, затверджених
постановою Кабінету Міністрів
України від 16.11.2002 р. № 1747. Завдяки
систематичному контролю за
виконанням підприємствами
відповідних приписів сьогодні
виявлені порушення не усунено лише
в одній зоні.
За наполяганням інспекції ДАТ
«Чорноморнафтогаз» розробило
плани локалізації та ліквідації
аварійних ситуацій і аварій.
Поблизу морських стаціонарних
платформ чергують
аварійно-рятувальні судна.
Належна увага приділяється
обстеженню з допомогою приладів 124
км газопроводів, що розташовані в
обвальних зонах.
Втім хотілося сказати більше не про
зроблене, а про піднесені життям
проблеми, вирішення яких не завжди
регламентується нормативними
актами. Ці проблеми пов’язані з
роботою газонаповнювальних
станцій, пересувних
газонаповнювальних пунктів та
ремонтно-випробувальних пунктів
балонів.
Що стосується перших двох, то
ситуація така. Маючи право на
заправляння газом лише
автомобілів, вони масово взялися
заправляти побутові газові балони.
Особливо тривожна ситуація на
периферії, яка усіяна
газонаповнювальними пунктами, що
розташовані за 2—3 км практично від
кожної центральної автодороги.
Зазвичай, не маючи дозволу
наглядових органів на таку
операцію, а відтак — за відсутності
належної технічної бази,
устаткування, кваліфікованого
персоналу тощо, самозвані
балонозаправники створюють
аварійні ситуації не тільки на
самих пунктах заправки, але й у
житлово-комунальному комплексі.
Тільки цього року внаслідок такої
самодіяльності сталося три вибухи
у будинках Керчі та Феодосії. І на
цьому, очевидно, не стане. Адже
влітку багато жителів всього
морського узбережжя Криму
користується газовими балонами
сумнівної заправки.
Щоб запобігти біді, інспекція разом
з органами прокуратури та МНС
неодноразово перевіряла роботу
газонаповнювальних пунктів і
забороняла їхню діяльність. Однак
ці заходи користі приносять мало.
Бо власники таких пунктів, за
потурання місцевої влади, яка видає
дозвіл на торгівлю нафто- та
газопродуктами, ігнорують наші дії.
Тож не бачимо іншого виходу, як на
рівні Держгірпромнагляду
заборонити експлуатацію і роботу
пересувних газонаповнювальних
пунктів. Тим більше, що в Криму на
кожні 100 км центральної автодороги
у середньому маємо 18 АЗС, третина
яких розрахована на заправляння
автомобілів газом. Зрозуміло, що
цього цілком достатньо, аби
задовольнити попит на таку
послугу.
Коли ж говорити про проблеми, які
виникають внаслідок діяльності
ремонтно-випробувальних пунктів
газових балонів, то тут справа така.
У жовтні минулого року в одному з
євпаторійських маршрутних таксі
вибухнули два балони. Тяжко
постраждали дві особи, котрі
практично залишилися без ніг.
Не гаючи часу, ми перевірили стан
безпеки праці на міських
транспортних підприємствах,
діяльність яких пов’язана з
використанням газових балонів.
Виявилося, що з 1000 водіїв 200 не мають
достатніх навичок ані керування
автомобілем, ані поводження з
балонами. Самі автомобілі не
обладнані засобами
пожежогасіння.
Та це ще не все: балони, встановлені
на автомобілі, на якому сталася
аварія, давно вже вичерпали термін
експлуатації. Як же вони опинилися
на маршрутному таксі? «Копнули»
вищеназвані пункти, і випливла
страшна у повному розумінні слова
практика: після перевірки
справності балонів працівники
пунктів у виданому паспорті не
вказують державний номер
транспортного засобу, а вписують
лише номер балона та дати його
випробування і наступної
перевірки. Зважаючи на те, що у
працівників дорожньо-патрульної
служби не завжди є бажання
заглядати під машину, аби звірити
паспортні дані зі справжніми
номерами балонів, то виходить, що
одним і тим же паспортом може
користуватися водій не одного
таксі та й не однієї фірми.
Як бути у цьому випадку? Запитання
слід адресувати, швидше за все, до
місцевої влади, чиї обов’язки та
відповідальність передбачені
Законами «Про охорону праці» та
«Про місцеве самоврядування».
Одне очевидно: потрібно негайно
зупинити кричущі порушення,
забезпечити безпечну
життєдіяльність населення.
В. НОВАК, заступник начальника
теруправління Держгірпромнагляду
в Автономній Республіці Крим та у
м. Севастополі, начальник Південної
міжрегіональної інспекції
промислової безпеки, охорони праці
у хімічній промисловості та
нафтогазовому комплексі
