Після виходу на
заслужений відпочинок Тарас
Опанасович Литвиненко думав, що з
ним за його вимогливість,
принциповість, безкомпромісність у
роботі деякі керівники
підприємств, до яких він вживав
дієві заходи адміністративного
впливу щодо дотримання вимог
безпеки, поліпшення умов праці на
виробництві, навіть вітатися не
будуть. Тож дивувався, коли з ним не
лише люб’язно віталися, а й щиро
казали: «Дякуємо Вам за те, що Ви нас
контролювали, не давали
розслаблятися».
Ці слова були дуже приємними для
нього, колишнього начальника
теруправління
Держнаглядохоронпраці по
Тернопільській області — першого
керівника державного наглядового
органу з охорони праці в області,
біля витоків створення якого він
стояв і який очолив у 1996 р.
Дитинство і юність Тараса
Опанасовича випали на важкі воєнні
і повоєнні роки. Після закінчення
школи працював робітником на
Дніпропетровському
хлібокомбінаті,
Нижньодніпровському заводі
металевих виробів у
Дніпропетровську.
Здібний, допитливий юнак у 1964 р.
успішно закінчив
Дніпропетровський
інженерно-будівельний інститут.
Молодий енергійний
інженер-механік спочатку працював
механіком спеціалізованого
будівельного управління тресту
«Укрособовуглемонтаж» Мінбуду
УРСР, згодом — виконробом
будівельного управління
«Стебникпромбуд» у Львівській
області, а пізніше — головним
механіком цього управління. Про
масштабність, розмах будівельних
робіт можна тільки уявити, якщо в
Стебнику на спорудженні комбінату
калійних добрив працювало понад 1700
осіб, було задіяно 24 субпідрядні
організації. За один рік освоювали
робіт на 240 млн. крб. Тільки у
відділі головного механіка
працювало 200 осіб. Отже, молодий
інженер пройшов добру школу
становлення керівника,
організатора виробництва .
У 1971—1972 рр. Тарас Опанасович
працював головним інженером
управління механізації тресту
«Тернопільбуд», а згодом майже
п’ять років очолював управління
механізації тресту
«Тернопільсільбуд».
— Ставлення до вимог охорони
праці,— згадує ветеран,— тоді було
дуже серйозним. Нас контролювали і
технічні інспектори праці
профспілок, які здійснювали
державний нагляд за охороною праці,
і державні інспектори
Держгіртехнагляду УРСР, адже ми
працювали з вантажопідіймальними
кранами, іншими об’єктами
підвищеної небезпеки. Працювали
тоді в основному на новій техніці,
кожного року за рознарядкою нам
виділяли 5—6 нових
вантажопідіймальних кранів.
Тепер, на жаль, дуже багато зношеної
техніки, що відпрацювала свій
ресурс. Приміром, котли, які
розраховані на 25 років
експлуатації, працюють уже 50 років.
Це за умови, якщо технічні експерти
ЕТЦ продовжують їм терміни
експлуатації, гарантуючи
надійність.
Маючи солідний досвід керівника, з
1977 р. по 1993 р. Тарас Опанасович був
начальником Тернопільської
обласної газотехнічної інспекції
Львівського округу
Держгіртехнагляду УРСР. У
зв’язку з реорганізацією у 1993—1994
рр. працював начальником
Тернопільської газотехнічної
інспекції Подільського
теруправління
Держнаглядохоронпраці України,
начальником Тернопільської
державної інспекції охорони праці
в енергетиці. З 1994 р. по лютий 1996 р.
він — заступник начальника
Подільського теруправління —
начальник Тернопільської
державної інспекції охорони праці
в енергетиці. З лютого 1996 р. по
березень 2000 р. — начальник
теруправління
Держнаглядохоронпраці по
Тернопільській області.
На відповідальній посаді
начальника теруправління Тарас
Опанасович домігся суттєвого
зниження рівня виробничого
травматизму в області. За чотири
роки кількість нещасних випадків
зі смертельними наслідками
зменшилася більш як утричі. Це був
результат координації зусиль
безпосередніх виконавців —
державних інспекторів, а також
служб охорони праці місцевих
державних адміністрацій,
працівників Державтоінспекції,
Держпожнагляду, які теж
здійснювали відповідну наглядову
роботу, брали активну участь у
проведенні комплексних перевірок
на підприємствах області. Особливу
увагу приділяли збільшенню
кількості перевірок підприємств.
Впродовж місяця інспектори
оформляли 12—13 приписів, виявляли
на підприємствах по 20—25 порушень
вимог нормативно-правових актів з
охорони праці .
У ті роки, коли заробітна плата
була, приміром, 80 крб., розміри
штрафів за порушення були від 1 до 10
крб. Тоді Комітет мав право
оштрафувати на 50 крб. — відчутну на
ті часи суму.
— А якось,— згадує Тарас
Опанасович,— я оштрафував одного
керівника на 1 карбованець. Як же
він образився! Чому на таку
незначну суму? Але в тому був
неабиякий виховний момент. І згодом
цей керівник, попри всі свої
амбіції, правильно зрозумів мене і
намагався на підприємстві, яке
очолював, не допускати порушень
вимог охорони праці.
У повсякденній роботі дуже
допомагали нам інформаційні листки
Комітету, в яких повідомлялося про
аварії, нещасні випадки, обставини
та причини, за яких вони сталися. І
ми особливу увагу приділяли
об’єктам підвищеної небезпеки,
приміром, газорегуляторним
пунктам, іншим об’єктам газового
господарства. Бувало, що один і той
же об’єкт контролювали 5—6 років,
доки не знімали його з контролю. І,
звичайно ж, профілактиці
виробничого травматизму,
вдосконаленню наглядової
діяльності значною мірою сприяло
вивчення, впровадження та
поширення передового досвіду з
питань охорони праці.
Як керівник і організатор, Тарас
Опанасович на своєму трудовому
шляху пізнав чимало корисних для
себе істин. Зокрема, що умови, а не
керівники мають змушувати людей
працювати. Тож постійно дбав про
створення здорових, безпечних умов,
про моральні і матеріальні стимули
заохочення їхньої праці.
Мистецтво організувати людей
полягає в тому, щоб спочатку
оцінити ситуацію, а вже потім
ставити конкретні, продумані
завдання. І звичайно ж, зміцнювати
віру підлеглих у важливість
дорученої їм справи, тоді вони
зроблять неможливе можливим.
Тарас Опанасович накопичував
цінний досвід — справжній скарб
знань, умінь, які щедро передавав
колегам по роботі. Серед колишніх
його підлеглих — ветерани праці М.
Розумний, який згодом очолив
теруправління
Держнаглядохоронпраці по
Тернопільській області, нинішній
керівник теруправління П. Хрущ,
державні інспектори М. Репета, Б.
Коропатницький, В.
Коріньовський.
Після виходу на пенсію не зміг Т.
Литвиненко насолоджуватися
спокійним життям. За його глибоким
переконанням, душа повинна
трудитися, доки б’ється серце. Тож
з листопада 2000 р. він став працювати
головним інженером ДП
«Тернопільський
експертно-технічний центр». Він
уміло здійснює зв’язок ЕТЦ з
теруправлінням, безпосередньо
контролює роботу підпорядкованих
йому відділів з навчання з питань
охорони праці, діагностики,
електротехнічної лабораторії, а
також лабораторії неруйнівного
контролю. Під контролем головного
інженера спеціалісти ЕТЦ виконують
широкий спектр складних і
відповідальних робіт, проводять
оцінку технічного стану
обладнання, машин, механізмів
підвищеної небезпеки. Завдяки
високопрофесійним і скрупульозним
обстеженням і технічним оглядам
працівники ЕТЦ гарантують надійну
роботу засобів виробництва. Це дуже
важлива і відповідальна робота,
адже в області близько 80%
промислового обладнання
відпрацювало свій граничний термін
експлуатації, а тому є високий
ризик аварій через його фізичне
зношення.
Добре усвідомлюючи, що навчання
посадових осіб і спеціалістів
значною мірою позначається на
профілактиці виробничого
травматизму, головний інженер
надає цій роботі важливого
значення.
У 2001 р. Головний
навчально-методичний центр
Держнаглядохоронпраці присвоїв Т.
Литвиненку кваліфікацію
технічного експерта з промислової
безпеки об’єктів газової
промисловості. У колективі з
відносно невеликою кількістю
працівників завдяки сумлінному
виконанню Тарасом Опанасовичем
своїх обов’язків заощаджуються
кошти на оплату праці такого
спеціаліста.
— Це людина глибоко порядна,
совісна і дуже відповідальна,—
таку оцінку своєму заступнику дає
начальник ЕТЦ Л. Слободянюк.— Його
професійний і життєвий досвід
допомагає молодшим колегам служити
справі створення належних умов для
високопродуктивної безпечної
праці.
У 2007 р. виповнилося 30 років
трудового стажу ветерана праці в
системі охорони праці. За сумлінну
багаторічну працю, вагомий внесок у
реалізацію державної політики в
галузі охорони праці Тарас
Опанасович нагороджений медаллю
«За доблесну працю». Праця ветерана
відзначена багатьма грамотами,
подяками, преміями.
У вільний час він з насолодою
працює в саду, плекає зелене диво.
Йому допомагає вірна подруга життя
і порадниця — дружина.
Пролітають роки... Летять, наче
восени журавлі. Але журавлі
повертаються і приносять на своїх
крилах теплі зірки, сповнені
особливої чарівності. А роки, на
жаль, спливають безповоротно, і з
кожною весною їх стає все менше і
менше. І тоді людині хочеться
згадати, а які вони, ті роки, що
назавжди залишилися за горизонтом.
Згадати і розповісти про них. І якщо
ця пам’ять серця запалить полум’я
в інших серцях, людина тихо скаже
собі: «Я щаслива».
На моє запитання, чи він щасливий,
ветеран ствердно відповів: «Так».
Щастям нелегких доріг,
випробуванням долі, життям за себе
й за старшого брата Миколу, який
дев’ятнадцятирічним у 1942 р.
загинув під Сталінградом. Щасливий,
що сумлінно трудиться під мирним
небом понад п’ятдесят років.
Щасливий пошаною людей. Тим, що
зроблено. І тим, що сподівається ще
зробити для людей.
В. КЛИМЕНКО, керівник прес-служби
теруправління Держгірпромнагляду
по Тернопільській області
На знімку:
Т. О. Литвиненко.
Фото автора
