Замість вибачень — знущання та фальсифікація

У публікаціях «Трагедія в Бичківцях. Де наступна?», «Трагедія сталася. Хто за неї відповість?», опублікованих у журналі «Охорона праці» (№ 2, 12, 2004 р.), йшлося про обставини загибелі 23.09.2003 р. при доторканні до обірваного дроту проводового мовлення Бичківського сільського голови, його неповнолітньої доньки, а також про намагання ВАТ «Тернопільобленерго», філії ВАТ «Укртелеком» уникнути матеріальних та моральних відшкодувань членам знедоленої сім’ї та про пов’язану з цим тяганину. Чи вдалось родичам потерпілих, врешті-решт, захистити своє право на соціальний захист? Про це матеріал нашого власного кореспондента Василя СОПІЛЬНЯКА.

На жаль, поки що ні. І все це через незадовільну роботу правоохоронних органів. Понад два роки знадобилося для того, щоб Чортківська районна прокуратура розслідувала обставини та причини трагедії і прийняла остаточне рішення. Лише після цього у суді почала розглядатися позовна заява близьких родичів загиблих про стягнення з ВАТ «Укртелеком» та «Тернопільобленерго» матеріальної та моральної шкоди. У читачів може виникнути закономірне запитання, а чому наглядовий орган району так довго розбирався, хіба для цього йому не достатньо було 1—2 місяці?
Справа в тому, що працівникам прокуратури не вистачило досвіду та наполегливості, аби з самого початку, після приїзду на місце трагедії, обстежити спільну підвіску та встановити причину попадання смертоносної напруги (215 В) на дроти проводового мовлення. (Залучити до з’ясування обставин нещасного випадку державних інспекторів вони тоді чомусь не здогадались). Після закінчення робочого часу правоохоронці спокійно роз’їхались по своїх оселях, а коли наступного дня прибули, щоб продовжити обстеження, то виявилось, що сторонньої напруги в радіотрансляційній мережі вже немає (хтось вночі таємно усунув неполадки). Допущений промах слідчих дався взнаки. Упродовж тривалого часу вони потім намагалися за допомогою експертів встановити причину появи напруги 215 В на дротах проводового мовлення, але це їм так і не вдалось. Тож згодом, 21.10.2005 р., старший слідчий П. Цаплап, не маючи змоги встановити істину, прийняв постанову про закриття кримінальної справи. Таким чином, з вини прокуратури зло залишилось не покараним.
Оскільки, на думку судді Чортківського районного суду Л. Квятковської, позивачам було заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, власником якого є ВАТ «Укртелеком» та «Тернопільобленерго» (йдеться про спільну підвіску), то 06.02.2006 р. нею було прийнято рішення про стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, незалежно від ступеня вини кожного, в солідарному порядку. Але представники товариств не погодилися з таким вердиктом, а тому звернулись з апеляційними скаргами до апеляційного суду Тернопільської області. Із змісту цих звернень випливало, що ні ВАТ «Укртелеком», ні «Тернопільобленерго» не причетні до загибелі Бичківського сільського голови та його доньки, хоча не обійшлось без взаємних звинувачень. Намагаючись уникнути відшкодувань, один з відповідачів дійшов до того, що в своїй апеляційній скарзі навіть закинув докір на адресу районного суду за те, що той, мовляв, не дослідив, чи дійсно позивачам у даному випадку були заподіяні фізичні та моральні страждання. (Це ж треба було наважитись на таке! Дружина втратила чоловіка та доньку, діти — батька та сестричку, батьки — сина та внучку, а відповідачу, бачте, захотілось якихось підтверджень, що рідні загиблих зазнали при цьому страждань! Інакше як цинізмом це назвати не повертається язик).
Оскільки рішення районного суду ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду області від 12.05.2006 р. було залишено без змін, ВАТ «Тернопільобленерго» звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду України про скасування вищезгаданого рішення та ухвали. Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що судом першої інстанції та апеляційним судом області при винесенні рішень були допущені порушення норм процесуального права, а відтак скасувала рішення Чортківського районного суду від 06.02.2006 р. та ухвалу апеляційного суду області від 12.05.2006 р., повернувши справу на новий її розгляд судом першої інстанції.
З цього моменту почався другий виток судових суперечок щодо того, хто повинен відшкодовувати заподіяну шкоду знедоленій сім’ї. На цей раз розгляд справи було доручено судді Чортківського районного суду В. Парфенюку. Дослідивши матеріали та проаналізувавши наведені в позовній заяві доводи, суддя прийшов до висновку, що ВАТ «Тернопільобленерго» не може нести відповідальність за дію електричного струму, що був виявлений на дротах проводового мовлення, а також що допущені зв’язківцями порушення правил експлуатації радіотрансляційної лінії перебувають у безпосередньому причинному зв’язку із заподіяною позивачам шкодою. Відтак суд першої інстанції вирішив стягнути на користь позивачів матеріальну та моральну шкоду лише з ВАТ «Укртелеком».
Однак довго торжествувати з цього приводу енергетикам області не довелося, оскільки 17.05.2007 р. це рішення було скасоване апеляційним судом, натомість ухвалено нове, відповідно до якого суми відшкодувань завданої матеріальної та моральної шкоди були порівно розділені між обома відповідачами. Висновок суду першої інстанції про те, що допущені філією ВАТ «Укртелеком» порушення правил експлуатації ліній проводового мовлення перебувають у безпосередньому причинному зв’язку із завданою позивачем шкодою, було зроблено на підставі неправильно встановлених обставин справи,— йдеться у вердикті апеляційної інстанції. На думку колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду, оскільки причиною групового нещасного випадку стало потрапляння напруги 215 В із силової мережі на дроти радіотрансляційної мережі (один з яких був обірваний.— Прим. автора) внаслідок допущених відповідачами порушень правил будови та експлуатації повітряних ліній напругою 0,4 кВ та ліній проводового мовлення, то ступінь вини ВАТ «Тернопільобленерго» та «Укртелеком» у даному випадку є однаковою, а, отже, такою ж є і заподіяна родичам потерпілих шкода...
Як і слід було очікувати, ВАТ «Тернопільобленерго» знову звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду України. А для того, щоб виграти час (а раптом касаційна інстанція знову знайде якісь порушення з боку районного та апеляційного судів, і справу буде повернуто на повторний розгляд), умільці товариства сфабрикували ухвалу Верховного Суду України, вірніше, її копію, зміст якої зводиться до того, що в зв’язку з відкритим касаційним провадженням у справі виконання рішення апеляційного суду щодо здійснення виплат відшкодувань зупиняється. Дана фальшивка (завірена печаткою товариства) з супроводжувальним листом, виконаним на фірмовому бланку, була направлена в державну виконавчу службу головного управління юстиції у Тернопільській області, яка вже збиралась у примусовому порядку стягувати з ВАТ «Тернопільобленерго» на користь родичів загиблих відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Проте фальсифікатори недооцінили тих, кого хотіли обвести кругом пальця. Пильне око державних виконавців відразу помітило, що тут пахне підробкою, і під час розмови по телефону з фальсифікаторами вони затребували показати оригінал документа. Через півгодини після цього до установи прибув начальник юридичного відділу товариства М. Черняк, який замість того, щоб чесно все розповісти, вирвав з рук державного виконавця сфальсифіковану ухвалу Верховного Суду України та супроводжувальний лист ВАТ «Тернопільобленерго» і кинувся тікати. Однак далеко втекти йому не вдалось, оскільки на місце події за лічені хвилини прибули викликані начальником виконавчої служби працівники міліції... Хочеться сподіватись, що цього разу правоохоронні органи дадуть принципову оцінку діям одного з відповідачів, доведуть справу до логічного завершення з тим, щоб це стало йому уроком на майбутнє. Як бачимо, енергетики ладні на все, аби тільки уникнути відшкодувань.
Повертаючись до перебігу судової тяганини, варто зазначити, що їй поки що не видно ні кінця, ні краю. Причина такого неподобства криється не тільки в непрофесіоналізмі окремих суддів, які не в змозі були з самого початку прийняти єдино правильне рішення, а й слідчих прокуратури, які не зуміли з’ясувати конкретні причини нещасного випадку і пред’явити звинувачення винуватцям трагедії.
Тепер щодо відповідачів. Замість того, щоб по-людськи, в спокійній обстановці з’ясувати всі обставини нещасного випадку та відшкодувати знедоленій сім’ї заподіяну шкоду, вони вже кілька років поспіль судяться з вбитою горем вдовою, на утриманні якої залишилося троє неповнолітніх дітей. А їх потрібно ростити, вчити та виводити в люди! Крім того, сердешній доводиться дбати ще і про двох пристарілих батьків, а до 2005 р. — ще й про 99-літню немічну бабусю. І це при тому, що вдова, переживши страшну трагедію, теж стала жертвою нещасного випадку, оскільки тоді, намагаючись врятувати своїх рідних від дії смертоносної напруги, отримала електротравму, що потім призвела до каліцтва руки...
В усі часи: під час національно-визвольного руху, інших історичних випробувань і життєвих незгод мешканці Тернопілля завжди приходили один одному на допомогу в скрутну годину, ділилися останнім шматком хліба, свято дотримувались заповідей Господніх. Що ж відбулося з душами окремих їх земляків після того, як Україна, нарешті, здобула незалежність, і тернопільчани стали повноправними господарями свого краю? Чому нинішні нащадки Байди Вишневецького та Северина Наливайка, братів Барвінських та Соломії Крушельницької, Івана Пулюя та Богдана Лепкого, які зараз ходять до церкви, багато разів тримали в руках Біблію, дорвавшись до матеріальних благ, що, між іншим, створювались за рахунок не одного покоління, відгородилися стіною байдужості від своїх ближніх?
Ці запитання в даному випадку є цілком доречними, бо, з усього видно, що саме тих загальнолюдських цінностей, які були притаманні предкам цього славного краю, не вистачає деяким сьогоднішнім місцевим князькам. Маючи гріх за душею, керівники ВАТ «Тернопільобленерго» та філії «Укртелеком» мали б свого часу, як істинні християни (а саме такими вони себе вважають), не тільки подбати про благополуччя скаліченої вдови, сиріт, пристарілих батьків, відшкодувати їм заподіяну шкоду, а й попросити у них вибачення за те, що не зуміли попередити біду, бо своєю безалаберністю та безтолковістю вкоротили віку батькові багатодітної сім’ї та маленькій дитині. Оскільки замість цього вони глумляться над пам’яттю потерпілих, тягаються з їхніми родичами по судах, а дехто навіть вдається до фальсифікації, аби відстояти свої корпоративні інтереси, то це свідчить, що відповідачі у справі вже давно забули про християнську мораль, про свої витоки і на сьогодні не мають ні сорому, ні совісті, ні Бога в серці.