У грудні 2003 р. донецькі
профактивісти на пленумі обласної
ради профспілок, обговоривши
питання охорони праці та ролі
профспілок у створенні безпечних
умов праці, дійшли висновку, що
профспілки повинні стати школою
безпеки праці. Їх охоче підтримали
колеги з інших областей, резонно
вбачаючи у цій роботі справжній
шанс для піднесення авторитету
Федерації профспілок України, а
відтак і посилення її впливу на
суспільство та політичні реалії.
Адже життя і здоров’я трудової
людини залишаються сьогодні чи не
найголовнішим і найсправжнішим її
капіталом, у боротьбі за який вона
готова шукати лідера. Наскільки
бажання профспілок співпадають з
життєвими реаліями? У квітні
минулого року на п’ятому з’їзді
ФПУ у доповіді її голови О. Юркіна
підкреслювалося, що більшість
роботодавців уникає
відповідальності за порушення
трудових прав працівників, зокрема,
через безпринципність,
споглядальну позицію профспілок,
невикористання ними права вимагати
звільнення роботодавця за
порушення законодавства про
працю.
Минув рік після цієї заяви. Які ж
здобутки і втрати чатують на членів
профспілки у їхньому поступі до
школи безпеки праці? Звернімося до
життєвих реалій одного з могутніх
підприємств Мінпромполітики — ВАТ
«Запорізький завод феросплавів».
21 лютого 2006 р. в енергосиловому цеху
під час виконання робіт з
теплофікації підприємства
отруїлися феросплавним газом
четверо працівників. Причина?
Внаслідок припинення подачі пари
для обігріву запірної арматури
розмерзлася заслінка
конденсатопровода на газопроводі
феросплавного газу.
5 липня того ж року у приміщенні
установки поздовжньо-ємкісної
компенсації реактивної потужності
печі № 38 цеху № 4 знайшли без ознак
життя в. о. майстра С. Рибку. Він
помер від ураження електричним
струмом.
15 серпня під час виконання
зварювальних робіт загинув на
робочому місці електрогазозварник
О. Єлагін.
Загалом же на підприємстві у 2002—2006
рр. сталося 35 нещасних випадків, з
них три — зі смертельними
наслідками і один — груповий. З
огляду на високу насиченість
заводу об’єктами, устаткуванням
підвищеної небезпеки систематичне
травмування людей можна було б
сприйняти як своєрідну
неминучість. Якби не той факт, що
головною причиною більшості
нещасних випадків є порушення
трудової, технологічної дисципліни
та інші організаційні недоліки.
Словом, головним каменем
спотикання феросплавників у роботі
з охорони праці є людський фактор.
Отож кому, як не профспілці, є до
чого докласти руки. Як вона це
робить? Коментує голова комітету
профспілки підприємства Ю.
Спиридонов:
— У зв’язку зі зростанням рівня
травматизму на заводі з 15 серпня 2006
р. було введено особливий режим
роботи. Спеціалісти служби охорони
праці, яка налічує 12 осіб,
цілодобово контролюють додержання
вимог нормативних документів. Вони,
а також члени цехових комісій з
охорони праці пройшли навчання та
перевірку знань з питань охорони
праці у Головному
навчально-методичному центрі у
Києві. Крім того, розроблено і
введено у дію нове положення про
систему управління охороною праці
на підприємстві і положення про
порядок навчання та перевірку
знань з охорони праці. Переведено в
електронний вигляд майже 80%
інструкцій з охорони праці. На
підприємстві діє положення про
заохочення працівників заводу за
роботу без травм і порушень вимог
охорони праці. Так, у 2006 р. на
преміювання працівників витрачено
понад 57 тис. грн. Щомісяця
громадські інспектори з охорони
праці разом з працівниками
відповідної служби перевіряють
стан безпеки виробництва у цехах і
службах заводу.
Профком тісно співпрацює з
адміністрацією підприємства над
розробкою якісного і ефективного
колдоговору, в якому важливе місце
традиційно займають питання
охорони праці, оздоровлення та
соціального захисту заводчан.
Звичайно, всього у журнальній
статті не розкажеш, але про головні
надбання мовити слід. Так, у 2005 р. на
охорону праці адміністрація
виділила понад 12 млн. грн., що
становило 0,67 % від суми
реалізованої продукції. Торік цей
показник збільшився до 0,7%. Такі
потужні капіталовкладення дали
змогу поновити деяке обладнання,
провести інші важливі роботи.
Наведу лише кілька прикладів. У 2005
р. виконано більше 10 важливих
заходів з охорони праці, серед яких
— заміна мостових кранів на складі
вогнетривів і в цеху № 4,
встановлення обладнання для
дегазації, очищення повітря на
робочих місцях горнових,
плавильників, на
слюсарно-складальній дільниці
ремонтно-механічного цеху,
облаштування печей вібраторами для
запобігання очищення вручну
завислої шихти у завантажувальних
бункерах.
Торік у галузі охорони праці
реалізовано понад 15 технічних
заходів, серед яких — заміна
рукавних фільтрів на газоочисній
установці печі № 8, реконструкція
п’яти стрілкових переводів,
поновлення близько 500 м залізничних
колій. Для контролю наявності
оксиду вуглецю придбано
газоаналізатори. Кілька мостових
електрокранів обладнано
віброзахисними сидіннями, а також
опалювальними приладами. У ряді
цехів встановлено автомати
газованої води, холодильники,
мікрохвильові печі для
розігрівання страви. Усі працюючі
вчасно забезпечувалися ЗІЗ, на що
витрачено трохи більше 1 млн.
грн.
Близько 1000 працівників
оздоровилися у заводському
санаторії, майже 2000 — на базі
відпочинку у Приморську. 800 жінок
пройшли мамологічне обстеження.
Заводські автобуси по 11 маршрутах
возять наших працівників на роботу
і з роботи.
З огляду на перелічене виникає
запитання: чи все зробив профком
для поліпшення стану охорони праці?
Звичайно, ні. У низових ланках
досить гостро стоїть питання
індивідуальної роботи з людьми. Не
всі члени комітетів профспілки
хочуть і вміють займатися цією
справою. Часом бракує і належних
знань, особливо молодим, у котрих
немає достатнього досвіду.
Зрозуміло, вчимо, та, як бачите, не
завжди є належна віддача.
Однак, не відкидаючи певної
відповідальності профспілок за
стан охорони праці, я б все-таки
просив не забувати, що головний
тягар при вирішенні цього питання
згідно з чинним законодавством
лежить на роботодавцеві. Саме за
ним — фінансування технічних
заходів, організація навчання та
безпечного ведення робіт тощо. Що ж
стосується профспілок загалом, то
їхнє втручання у вирішення питань
охорони праці сьогодні досить
проблематичне. Не секрет, що вже
півтора року не підписується
Генеральна угода, не укладаються
відповідні галузеві угоди між
роботодавцями, профспілками та
органами виконавчої влади, що
ускладнює нашу роботу, стримує
ініціативу. Тому перш ніж указувати
з київських кабінетів на
пасивність профспілок, нашим
старшим колегам слід самим
активніше ворушитися.
Що ж, у автора цієї статті якраз
знайшлася можливість залучити до
розмови одного із старших колег —
головного технічного інспектора
праці ЦК профспілки трудящих
металургійної і гірничодобувної
промисловості України при
Запорізькому обкомі профспілок А.
Гаврилова, аби він глянув зі своєї
дзвіниці на зусилля заводських
колег. Отож йому слово:
— Багаторічне відслідковування
стану охорони праці у ВАТ
«Запорізький завод феросплавів»
свідчить, що керівництво і
профспілковий комітет
підприємства постійно дбають про
поліпшення умов праці. Тут у
повному обсязі виконуються
відповідні заходи, передбачені
колективним договором. З 2002 по 2005 р.
зафіксовано лише один нещасний
випадок зі смертельним наслідком.
Що ж стосується минулорічних
трагедій, то ми брали участь у всіх
спецрозслідуваннях. Головна
причина травмування — на 80% це самі
люди, точніше їхнє ставлення до
власної і чужої безпеки, тобто те,
що ми називаємо людським фактором:
один недодивився, другий не
перевірив, третій поклався на
іншого, четвертий бездумно взяв
«під козирок»... Звідки це?
На підприємстві за останні роки
значно змінився кадровий склад
робітників, інженерно-технічних
працівників усіх рівнів. Їхній
практичний досвід і навички
безпечної праці, а також теоретичні
знання поки що не сягають рівня
старих кадрів. Якщо раніше для
безпечної праці достатньо було
провести з виконавцем короткий
інструктаж, то нині необхідно
«розжовувати» правила безпеки,
вимоги інструкцій, порядок
виконання завдання, його
особливості, не один, а кілька разів
проконтролювати виконання
завдання. Враховуючи, що на
підприємстві багато нових
керівників, яким самим бракує і
досвіду, і знань, то стає зрозуміло,
що система почала давати збій.
Згадаймо минулорічний груповий
нещасний випадок. Тоді після
припинення подачі пари для
обігріву запірної арматури
конденсатовідвідника газопровід
феросплавного газу
газорятувальники не перевірили.
Після поновлення подачі пари
керівник сантехнічної служби, не
маючи відомостей про стан
газопроводу і не оглянувши
особисто місце робіт, послав людей
відкрити заслінки подачі пари на
конденсатовідвідник. Здавалось би,
проста операція. Та заслінка без
обігріву парою розмерзлася, і
працівники потрапили у зону
загазованості феросплавним газом.
Чотири особи отримали отруєння
різного ступеня тяжкості. Інші
нещасні випадки — теж наслідок
незадовільної виконавської
дисципліни. Тому тут претензії до
керівного складу підприємства
цілком мотивовані.
Та я як головний технічний
інспектор праці не схильний
обмежувати свої закиди лише
керівникам та їхнім службам. При
всій моїй повазі до профкому
підприємства мушу сказати, що він
виявився не на висоті. На порядок
денний не були поставлені питання:
які упущення у роботі керівників і
працівників? Як їх усунути? Загалом,
як і що робити, аби питання безпеки
праці не залишилися декларацією, а
дійшли до розуму і серця якомога
більшого числа працівників
незалежно від їхнього соціального
статусу?
Та докоряючи низовим профспілковим
структурам, слід сказати, що вже
минуло 14 років з того часу, як
профспілки позбавлені права
здійснювати державний контроль за
охороною праці. І хоч як ми не
критикуємо профспілки, та у них
майже не залишилося реальних
важелів впливу на власника у
питаннях охорони праці. Крім того,
власнику слід висувати ділові,
реальні претензії та давати
пропозиції, а тим часом у багатьох
профкомах немає відповідних
спеціалістів, бо кадрові зміни не
обминули і профспілок.
* * *
Менш за все автору хочеться, щоб
феросплавники зустріли його думку
у багнети. Мета мого коментаря одна
— сприяти покращанню стану охорони
праці на даному підприємстві,
порушити назрілі проблеми
громадського контролю за
створенням безпечних і нешкідливих
умов праці, виконання профспілками
обов’язків, що визначені ст. 41
Закону «Про охорону праці», щоб
профспілкові комітети стали-таки
школою безпеки праці.
Н. РУСИЧ
