Статьи

У Снятинському районі, як і у всій Івано-Франківській області, внаслідок проведеного реформування колективних сільськогосподарських підприємств з’явилися нові господарства, створені на засадах приватної власності. Та якщо виробництвам, де вирощується сільськогосподарська продукція, все ж приділяється певна увага з боку нових власників, то виробництва, котрі раніше урізноманітнювали виробничу структуру колгоспів і радгоспів, залишилися, по суті, бездоглядними. Судячи зі стану умов, у яких зараз доводиться працювати трудовим колективам, їхні власники питаннями охорони праці не переймаються. У цьому була змога пересвідчитися під час перебування на цегельних заводах, що належать фермерському господарству «Яніс» і приватній агрофірмі «Відродження».

Image00091.jpg Раніше завод у с. Белелуя належав доволі успішному радгоспу. Після реформи власники передали свої паї приватному підприємцю, постійне місце проживання якого у Чернівцях. Тож про підприємство «Яніс» він згадує вряди-годи. Щодо самого виробництва цегли, то оживає воно лише в літньо-осінній період. До сезонної роботи залучаються приблизно 40 осіб — жителів навколишніх сіл. А це значить, що роботодавець не зацікавлений у структурах, покликаних захищати інтереси працюючих. Тому про безпечні та належні умови праці робітників тут говорити не доводиться. Та й нереально чекати їх поліпшення, оскільки на модернізації виробництва вже давно поставлено крапку. Мовляв, бракує на це коштів. А оскільки люди працюють сезонно, то витрати на охорону праці та соціальні потреби себе не виправдовують.
Те, що довелося побачити на території цегельного заводу, красномовно свідчило про ставлення власника до людей, котрі примножують його матеріальні блага.
Судячи із запасів продукції на складі, підприємство не припиняє виробництва цегли. Працівники щодня приступають до звичної справи і діють на власний розсуд, коли виникає певна загрозлива ситуація. А що вона не така вже й ілюзорна, свідчить прямо-таки «нульовий» протипожежний стан виробництва. Застосування вогню для випалення цегли — загрозливий фактор виникнення пожежі, бо стіни споруд, всередині яких зведено печі тунельного типу, побудовані з деревини. У той же час поблизу їх навіть первинних засобів пожежогасіння шукати годі.
Ось таким стало підприємство, яке за належного господарювання могло б бути прибутковим, якби власник піклувався про модернізацію устаткування, забезпечення належних умов праці.
Більш потужний завод у с. Підвисоке, який є структурним підрозділом місцевої приватної агрофірми «Відродження». Його трудовий колектив також сповна відчув невтішні наслідки реформування колгоспу, якому належав. Насамперед викликає подив відсутність будь-якої огорожі території. «Наче прохідний двір»,— майнуло порівняння. А подальше знайомство з виробництвом викликало не тільки подив, а й співчуття до працюючих, яким доводиться щодня стикатися з наслідками байдужості роботодавця до умов їхньої праці. Ігнорування і недодержання вимог промислової безпеки, нехтування своїми обов’язками керівниками виробничого процесу створюють реальну загрозу здоров’ю і життю працюючих. Навстіж відчинені двері електрощитів у цеху, вантажники працюють без захисних касок. Якими ж інструкціями керуються робітники, завантажуючи цеглою автомобіль без засобів захисту? І таких запитань з’явилося чимало. Лише зневагою до потреб працюючих у важких умовах можна розцінювати стан побутових приміщень. Хоча такими їх назвати можна лише умовно: у невеликих кімнатах одяг звалений на лавках, до туалетних кімнат краще не заходити... Відсутня кімната для приймання їжі, а в приміщеннях, де люди це роблять, немає приладів для підігрівання їжі.Image00092.jpg
Чого ж тоді дивуватися, чому працездатне населення краю подається за кордон? Не бажають люди миритися не тільки з мізерною зарплатою, а й із топтанням їхньої гідності такими умовами праці та відпочинку. З побаченого складалося враження, що власник господарства питання охорони праці, культури виробництва обходить свідомо. Сподіваючись, мабуть, що виробництво застраховане від проблем, які зумовлюють нещасні випадки, а люди, як і дотепер, не будуть скаржитися на умови праці, назвати які цивілізованими язик не повертається.
З цим уже давно змирився керівник заводу І. Стефанюк. Порушення, виявлені в день нашого перебування на підприємстві, він пообіцяв найближчим часом усунути. «Двері щитів позамикаємо, каски можна купити, бо на це не потрібні великі кошти. А ось із спецодягом буде важче. Гардеробні шафи вже замовили, але коли вони надійдуть, невідомо. Поставити плити для підігрівання їжі можна, на це великих затрат не потрібно»,— такою згідливо-спокійною була відповідь людини, котра пропрацювала на підприємстві близько 30 років, з них кілька останніх — керівником.
Заради справедливості необхідно відмітити, що роботодавець займається-таки вирішенням проблем виробництва. Вишукуються кошти для розширення виробничих потужностей — зведення сушильних камер. Роботи, хоч і поволі, все ж виконуються. А поруч із стінами новобудови, як насмішка, як символ нехлюйства і зневаги до людей, якщо можна так розцінити, височіє дерев’яна будочка туалету без дверей, надовго замінивши туалети, занедбані у виробничому корпусі.
Директор фірми «Відродження» І. Кнігніцький також не заперечував незадовільний стан умов і безпеки праці на цегельному заводі. А тому одразу ж перейшов до запевнень, що вже найближчим часом подбає, щоб робітники мали можливість бодай підігрівати принесені обіди, для чого будуть встановлені електроплити. Обіцяв привести до належного стану санітарно-побутові приміщення. Не бачить він проблем із забезпеченням вантажників касками, замиканням електрощитів, поповненням ліками аптечок і т. п. «Досі,— звучало як виправдання,— я не мав часу займатися цими питаннями. Адже потрібно було обробити 1800 га землі. А ще займався закупівлею міндобрив і засобів захисту рослин, техніки, клопотався про своєчасну виплату заробітної плати, вирішенням ряду інших нагальних проблем. А стосовно туалету, в якому немає дверей, то, дійсно, з цим проблема. Але що зробиш: це ж село, а не місто, плиткою санвузли ніхто обкладати не буде. З душовими також проблеми. Особливо в поганому стані душові для жінок. Щодо колективного договору, то дотепер в господарстві його не укладали». Такі ось справи, і з цим, мовляв, доводиться миритися.
Звичайно, активність керівника, спрямована на вирощування сільськогосподарських культур, є похвальною. Підтвердженням результативності його прагнень і наполегливості щодо цього стала доставка у день нашого перебування в господарстві практично нового потужного універсального комбайна закордонного виробництва. Ним передбачається замінити п’ять комбайнів, які використовуються уже по 20 років. Кермо цього потужного агрегату директор бодай на один сезон має намір доручити 73-річному В. Плугаторику, котрий з 16-річного віку сумлінно працює в господарстві.
Такі суто людські прояви поваги до ветерана праці не можуть не викликати приємних почуттів. І в той же час дивує байдужість до людей, яким доводиться працювати у шкідливих для здоров’я умовах, без відповідних ЗІЗ, без елементарних побутових умов.

* * *
Коли матеріал готувався до друку, провідний спеціаліст з охорони праці управління агропромислового розвитку Снятинської райдержадміністрації П. Погорецький телефоном повідомив, що у двох згаданих господарствах керівники виконали значні обсяги робіт щодо усунення наявних порушень. Зокрема, вантажники заводу в с. Підвисоке отримали захисні каски, пройшли навчання з питань охорони праці. Там призначено відповідальну особу за безпечну експлуатацію підйомних механізмів.
Загалом, за твердженням П. Погорецького, на цегельному заводі фірми «Відродження» виконано 80% необхідних робіт, у тому числі з ремонту санітарно-побутових приміщень. Гірша справа зі створенням побутових умов у господарстві «Яніс». До того ж тут ще не почався виробничий сезон, тому продовжуються ремонтні роботи.

Степан ПОПОВИЧ,
наш власкор

На знімках:
електрична шафа на цегельному
заводі фірми «Відродження»:
до нещасного випадку — один крок;
гардеробне приміщення заводу.


Фото автора



До списку