Таку думку висловив у розмові з
нашим власним кореспондентом
Геннадієм ЩУРОВИМ заступник
голови правління з охорони праці
ВАТ «Стахановський завод
феросплавів» (ВАТ «СЗФ») Ю. Малишко.
Розповідаючи про своє
підприємство, він не звертався до
записів, довідок. Про службу
охорони праці говорив із
захопленням і докладно, називаючи
імена спеціалістів, порівнюючи
показники, наводячи приклади. Видно
було, що ця робота — головна
частина його життя, і займається
він нею не лише із службового
обов’язку, але й за покликанням.
Аби показати наяву, як тримають
металурги рубіж безпеки праці, Юрій
Павлович запросив відвідати гарячі
цехи заводу.
Найбільш трудомісткою та
небезпечною була до недавнього
часу робота біля плавильних печей,
поруч з полум’ям, яке клекоче та
реве, намагаючись вирватися з-під
розпечених склепінь на простір.
Сьогодні робота біля печей є
максимально автоматизованою,
практично безпечною. Біля
відкритого полум’я, в зоні
підвищеної запиленості та
загазованості люди тепер не
працюють. На нових печах все
управління процесом плавлення
здійснюється з пульта. Зрозуміло,
самозаспокоюватися не доводиться,
оскільки без участі людини
технологічний процес, як і раніше,
неможливий. Плавильник повинен
виходити до печей, дивитися за тим,
як відбувається процес. Але
приблизно 95% часу він проводить за
комп’ютером, який видає йому
необхідну інформацію. Тут подано
всю схему процесу — від
завантаження печі, самого
плавлення, температурного режиму і
до готовності металу.
У 2006 р. збудували
вагонорозморожувач, аналогів йому
в нашій країні немає. Небагато їх і
за кордоном. Процес цілком
безпечний, вивантаження вагонів
відбувається без участі людей. При
цьому вагони не пошкоджуються,
навіть фарба без подряпин. Для
прогрівання вагонів
використовуються спеціальні
дзеркальні відбивачі. Вантажник же,
який виконував важку роботу, тепер
став оператором, який керує
процесом за допомогою пульта.
Гордість заводчан — сухе
газоочищення. Воно практично
вирішує всі проблеми, пов’язані з
викидами. Працівники не
наражаються на ризик
профзахворювань. А бич колишньої
металургії — пил — уловлюється та
пускається на переробку...
Поки йдемо до будівлі газоочищення,
прошу Юрія Павловича розповісти
про себе. На заводі він з 1982 р.
Пам’ятає й гірші часи, коли були
проблеми не тільки із
забезпеченням безпеки праці
працівників. Реальною була
загроза закриття підприємства. Але
знайшлися далекоглядні інвестори,
які вклали кошти у придбання
найсучаснішого обладнання,
створили для працівників умови
праці, що відповідають світовому
рівню. Тільки за останні роки
капітально відремонтовано 8-му, 7-му,
6-ту, 5-ту печі. Закінчено ремонт 4-ї
печі, зараз перебувають на
капремонті 3-тя, 2-га і 1-ша...
Зрозуміло, і за колишніх часів
проводились капітальний ремонт і
реконструкція устаткування, але на
одну піч витрачалося не менше 3-х
років, а тепер практично всі вони
реконструйовані трохи більше ніж
за п’ять років! Причому роботи
виконуються за новими схемами, дуже
високоякісно. Заводські
спеціалісти виїжджали за досвідом
на кращі закордонні підприємства. І
все передове використовують тепер
у себе.
Стахановський феросплавний —
підприємство унікальне. В
Радянському Союзі було всього 11
подібних заводів, в Україні
сьогодні їх 3: Нікопольський,
Запорізький і Стахановський. На
підприємстві працюють 1706 осіб.
Відповідно укомплектовано і службу
охорони праці. В підпорядкуванні Ю.
Малишка 2 інженери, начальник
пожежної команди, ревізор з безпеки
руху, інженер з нагляду за
вантажопідйомними механізмами.
На заводі успішно діє СУОП.
Організація та координування
роботи з охорони праці
здійснюється відповідно до
Положення про систему управління
охороною праці, розробленого на
основі Типової галузевої системи
управління охороною праці на
підприємстві Мінпромполітики.
Діюча система контролю у ВАТ «СЗФ»
передбачає: адміністративний
контроль і особистий контроль
(самоконтроль) на робочому місці;
оперативний контроль на рівні
безпосередніх керівників робіт і
контроль на рівні керівництва
підприємства; цільові перевірки;
комплексні обстеження та
громадський контроль.
На підприємстві систематично
проводяться перевірки стану умов
праці та відповідності робочих
місць нормативним вимогам. За
результатами перевірок на
оперативних нарадах з охорони
праці заслуховуються керівники
підрозділів, обговорюються
виявлені порушення і дається
оцінка роботи з охорони праці, що
проводиться посадовими особами
служб, цехів, дільниць.
Відповідно до затверджених планів
на заводі проводяться
протиаварійні тренування за участі
контролюючих служб заводу. Головні
спеціалісти підприємства,
начальники цехів, відділів,
інженерно-технічні працівники та
бригадири здійснюють контроль за
додержанням правил, норм та
інструкцій з охорони праці
робітниками і службовцями заводу. А
для фіксації порушень на заводі
введено спеціальні книжки з
відривними талонами.
Начальник цеху за участі голови
профспілкового цехового комітету
визначає міру відповідальності
порушника та видає розпорядження
по цеху. Узагальнена інформація про
порушення двічі на місяць (перша та
третя середа) розглядається на
нараді у заступника голови
правління з охорони праці з
керівниками структурних
підрозділів. Щомісяця — на зборах з
керівниками структурних
підрозділів. За підсумками року —
на зборах (конференціях) трудового
колективу. Ця система дає позитивні
результати.
Чітко організовано на заводі
навчання ІТП і робітників згідно з
Положенням про порядок проведення
навчання та перевірки знань з
питань охорони праці.
Під час плавлення металу
виділяються гази, що отруюють
атмосферу і є причиною
профзахворювань. У даному випадку
доводиться мати справу з
феросплавним газом. Його уловлюють
і використовують для своїх потреб,
зокрема, замість природного газу —
на опалення. Замінили його
феросплавним газом і під час
сушіння ковшів, що не тільки
оздоровило умови праці, але й
позитивно позначилося на
собівартості продукції.
Розглядається можливість
створення електростанції, яка
працюватиме на феросплавному газі
і даватиме дешеву для заводу
електроенергію. Адже вона у
собівартості продукції
підприємства становить приблизно
60%.
Але є ще один бік питання, коли
доводиться мати справу з газом,—
безпека під час поводження з ним. На
заводі створено газорятувальну
службу, яка слідкує за провадженням
робіт у газонебезпечному
середовищі. Діє вона чітко й
організовано, аварій чи травм не
допускає.
Проте є проблеми, які вимагають
вирішення вищих органів. Так,
великим упущенням в роботі МОЗ
стало, на думку Ю. Малишка,
скасування медичних служб на
підприємствах. Практика свідчить,
що вони потрібні, більше того, без
них не обійтися. Умови роботи на
заводах, шахтах, будівництвах
різні, і нове покоління лікарів ці
умови зовсім не знає. На
феросплавному це гостро відчули,
уклали договір і тепер мають
цехового лікаря. Через нього
проходять новоприйняті на роботу,
ті, що захворіли, працівники, що
звільняються. Він приймає їх як
безпосередньо на заводі, так і в
Стаханові, за місцем проживання
працівників.
Серйозне питання — проведення
медичних оглядів. Доводиться
стикатися з формальним ставленням
до нього, в тому числі й з боку
деяких медиків та медзакладів. Адже
послуга платна, і часто пропонують
її лише з метою заробити. Мовляв,
зробимо швидко, все оформимо, але...
лікаря-окуліста, отоларинголога
або якогось ще спеціаліста не буде,
обійдемося медсестрами... «Ми,—
говорить Ю. Малишко,— ніколи на
подібні угоди не йдемо. Але якщо є
такого роду «послуги», очевидно, є
на них і попит. А така профанація
загрожує великою небезпекою».
Феросплавний завод запрошує для
проведення медоглядів найбільш
кваліфікованих спеціалістів, як
правило, з обласного центру, які
мають у своєму розпорядженні
найновіше діагностичне обладнання.
Керівництво виходить з того, що
ніякі витрати не співставні зі
здоров’ям людей. При цьому
результати обстеження кожного
працівника заносяться на дискети,
одна з яких обов’язково
зберігається в заводському архіві,
і за необхідності завжди є
можливість простежити за всіма
змінами в стані здоров’я
будь-якого працівника.
Добре було б мати сучасний
діагностичний центр на місці,
наприклад, один на три великі
стахановські підприємства,
розташовані неподалік одне від
одного. Ю. Малишко давно виношує
таку думку. І не тільки виношує. Він
неодноразово звертався і до
керівництва Фонду соціального
страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних
захворювань України в Києві, і до
керівництва обласного управління
виконавчої дирекції. Повинні ж у
них бути кошти на профілактику
травматизму та профзахворювань, а
не тільки на компенсації
потерпілим. Феросплавний завод
свого часу подбав, щоб такий центр
був у Стаханові. Туди звертаються
за допомогою не тільки працівники
підприємств міста, але й
пенсіонери, інваліди — всі, хто
потребує її. Але — тільки в робочий
час. Фактично — лише з 8.00 до 15.00. А
нездужання, буває, розпочинається
часто і не на роботі, в тому числі й
уночі. «Уявімо,— говорить Юрій
Павлович,— приходить людина, як
тільки відчує прояви нездужання, в
медпункт, і навчений медпрацівник
відразу встановлює причину недуги.
Хвороба тільки в зародку, їй, якщо
своєчасно встановити, можна
запобігти. Та де там — грошей на це
немає. Гадаємо, виконавча дирекція
Фонду у вирішенні цього питання має
бути дуже зацікавлена. Адже тоді б
не лише своєчасно надавали
допомогу кожному хворому,
потерпілому, але й знали точний
діагноз. От, кажемо, що такий-то,
мовляв, «отруївся газом»... А може,
кавунами чи придбаною на базарі
рибою? А ми б знали точну причину. Не
тільки краще берегли здоров’я
працівників, але й уникли б
багатьох конфліктів і судів, яким,
до речі, під час вирішення спірних
питань теж потрібна об’єктивна
первинна інформація».
Постійна увага приділяється у ВАТ
«СЗФ» засобам індивідуального та
колективного захисту. Закуповують
їх у необхідній кількості й тільки
сертифіковані, вищої якості. На
цьому керівництво заводу також не
економить.
Результатом величезної та
багатопланової роботи служби
охорони праці є постійне зниження
кількості нещасних випадків. Якщо
наприкінці 90-х років їх кількість
сягала 20 на рік, то в 2005 р. — лише 4, а
в 2006 р. — 2 нещасних випадки.
Уточнюю у Юрія Павловича, йдеться
про загиблих чи про тих, хто одержав
травми. На щастя, смертельно
потерпілих не було. Двоє робітників
травмовано без загрози для життя.
Причому, підкреслює мій
співрозмовник, сьогодні нещасні
випадки приховувати немає ніякого
сенсу. Ні матеріального, ні, тим
більше, морального. Адже завод
перераховує страхові суми Фонду
соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та профзахворювань. А встановлення
причин аварій і травм для заводчан
є важливим, це допомагає усунути
недоліки й надалі не наражати людей
не ризик.
Приємно було дізнатися, що мій
співрозмовник — родич класика
української поезії Андрія Малишка.
І, подумалося, можливо, невідомі
«гени натхнення» допомагають йому
так гостро відчувати людей, їх
проблеми і з такою самовіддачею
працювати задля забезпечення
їхньої безпеки.
На знімках:
Ю. Малишко,
заступник голови правління
з охорони праці ВАТ
«Стахановський
завод феросплавів»;
черговий електрослюсар В. Гуржій
(ліворуч)
і майстер сухого газоочищення В.
Стригун задоволені станом
безпеки
на сучасному виробництві.
Фото автора
