ПРЕЗИДІЯ ПОЛТАВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
19.11.1993
(Витяг)
В жовтні 1992 р. А. звернулась зі скаргою до суду на рішення
виконкому Октябрської районної ради народних депутатів м. Полтави
від 2 червня 1992 р. N 236, яким побудовану нею літню кухню-сарай
постановлено знести як самовільно побудовану, посилаючись на те,
що на будівництво вона мала дозвіл і будівлю спорудила без
істотних відхилень від плану забудови.
Рішенням Октябрського районного народного суду м. Полтави від
21 січня 1993 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Полтавського обласного суду від 24 червня 1993
р., в задоволенні скарги відмовлено.
У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України
ставиться питання про скасування судових рішень з направленням
справи на новий розгляд.
Постановлюючи рішення, з яким погодилась і судова колегія
обласного суду, народний суд виходив з того, що будівництво
кухні-сараю заявниця здійснила з відхиленням від плану забудови і
це оцінено виконкомом як самовільне будівництво, порушень забудови
заявниця не усунула, тому рішення виконкому про знесення будівлі є
обгрунтованим.
Однак, з таким висновком погодитись не можна. Відповідно до
ст. 105 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) підставою для
прийняття виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів
(держадміністрацією) рішення про знесення господарських і
побутових будівель та споруд може бути зведення їх без
встановленого дозволу чи належно затвердженого проекту, або з
істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням
основних будівельних норм і правил. Кожна з цих обставин може бути
самостійною підставою для прийняття виконавчим комітетом
зазначеного рішення. Вирішуючи скарги на такі рішення, суд
відповідно до вимог статей 15, 30, 62, 202 ЦПК
( 1501-06, 1502-06 ) зобов'язаний встановити, яка з цих обставин
конкретно була підставою для прийняття виконкомом рішення і чи
дійсно вона мала місце.
В даному випадку суд цих положень не врахував і не встановив,
які ж обставини стали підставою для прийняття виконкомом рішення
про знесення у заявниці кухні-сараю, не навів в рішенні доказів,
які їх підтверджували, а обмежився лише констатацією факту, що
спорудження кухні-сараю виконком визнав самовільним.
Тим часом з матеріалів справи вбачається, що рішенням
Октябрського райвиконкому м. Полтави від 14 березня 1989 р. N 123
А. було дозволено побудувати сарай - літню кухню розміром 3,6 х
6,2 кв. м і зазначено конкретне місце його розташування.
Коли ж суд виходив з того, що позивачка допустила істотні
відхилення від проекту або спорудила будівлю з грубим порушенням
основних будівельних норм і правил, то в цьому випадку він повинен
був врахувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, дані в
п. 7 постанови N 9 ( v0009700-75 ) від 17 вересня 1975 р. (з
наступними змінами) "Про практику застосування судами України ст.
105 Цивільного кодексу України", згідно з яким під грубим
порушенням основних будівельних норм і правил слід розуміти,
зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, протипожежних
вимог, а також змінення окремих конструктивних елементів будинку,
що впливає на міцність і безпечність будівлі.
Що ж до істотного відхилення від проекту, то у кожному
випадку слід з'ясувати, наскільки споруджена будівля за розміром
відповідає площі, іншим умовам, передбаченим проектом, як впливає
допущене порушення на планіровку, забудову, благоустрій вулиці, на
зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Однак і ці роз'яснення суд залишив поза увагою і не навів у
рішенні доводів, у чому ж конкретно полягають порушення, допущені
при спорудженні кухні-сараю, в зв'язку з чим їх слід вважати
істотними і чим це підтверджується. Покладений в основу рішення
висновок про те, що кухня-сарай затіняє сусідній будинок, не можна
вважати безспірним, тому доказом, оскільки він виконаний з
істотними помилками.
Виходячи з наведеного, президія Полтавського обласного суду
постановлені рішення скасувала, а справу направила на новий
розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.
