МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Н А К А З

23.07.2003 № 342

Про заходи щодо профілактики захворювань на туляремію

Туляремія - одна з найбільш розповсюджених природно-вогнищевих інфекцій в Україні. За період з 1990 по 2002 рр. в Україні було зареєстровано 149 випадків захворювань на туляремію. Захворюваність була, в основному, спорадичною, за виключенням 1998 року, коли було зареєстровано 104 випадки захворювань. Природні осередки туляремії виявлено на території 177 адміністративних районів Автономної Республіки Крим, областей (за винятком Дніпропетровської) та міст Києва й Севастополя.

Про активність природних осередків туляремії та потенційний ризик зараження людей свідчить те, що за останні 10 років з об'єктів довкілля (гризуни, кліщі, вода та ін.) лабораторіями відділів особливо небезпечних інфекцій обласних (міських) санепідстанцій ізольовано понад 400 культур збудника. Дослідження штамів туляремійного збудника свідчать, що в Україні циркулює голарктична раса збудника туляремії (Francisella tularensis holarctica Ols.etDun., var/Ery R) резистентна до антибіотиків групи макролідів.

В останні роки спостерігається скорочення об'ємів епізоотологічного обстеження та результатів пошуку нових природних осередків туляремії, зменшення кількості лабораторних досліджень, обсягів профілактичної імунізації населення, недостатній рівень підготовки фахівців лікувально-профілактичних установ діагностики туляремії та санітарно-освітньої роботи серед населення з питань профілактики захворювань, що знижує ефективність протитуляремійних заходів.

За останні 20 років охоплення щепленнями контингентів ризику значно скоротилося (у 2002 році по відношенню до 1982 року - в 4,2 рази). В деяких областях послаблена робота по контролю за станом імунітету у населення ензоотичних територій. З 1982 року кількість поставлених проб зменшилася у 4,6 рази і складає у 2002 році - 8276 проб.

Недоліки у проведенні заходів з профілактики туляремії були основною причиною погіршення епідемічної ситуації з цієї інфекції. Про це свідчить реєстрація групових випадків захворювань в окремих областях. Так, у 1998 р. на фоні епізоотії серед зайців та мишовидних гризунів було зареєстровано групові випадки захворювань на туляремію в Одеській та Миколаївській областях - на територіях, де природні осередки не було виявлено. Випадки захворювань у 1999 р. мали місце у Чернігівській області, у 2000 р. - в Сумській області та групові в Автономній Республіці Крим, у 2001 р. - в Автономній Республіці Крим, Вінницькій та Луганській областях, у 2002 р. - в Донецькій і Волинській областях.

З метою поліпшення протиепідемічних та профілактичних заходів з туляремії, координації діяльності закладів та установ охорони здоров'я з зазначених питань, удосконалення організації та проведення заходів із профілактики туляремії  НАКАЗУЮ:

1. Покласти на лабораторію особливо небезпечних інфекцій Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України функції референс-лабораторії МОЗ України з діагностики туляремії, лістеріозу, еризипелоїду, сибірки.

2. Затвердити:

2.1. Методичні вказівки до організації профілактичних заходів проти захворювань на туляремію (додається).

2.2. Положення про референс-лабораторію МОЗ України з діагностики туляремії, лістеріозу, еризипелоїду, сибірки (додається).

3. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, Севастопольської міської державної адміністрації та Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації, Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя:

3.1. Забезпечити організацію та проведення планових та позапланових (за епідемічними показаннями) щеплень проти туляремії, щорічного контролю за рівнем імунного прошарку серед населення відповідно наказу МОЗ України від 31.10.2000 № 276 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні".

3.2. Забезпечити своєчасну діагностику захворювань на туляремію, в тому числі з лабораторним обстеженням хворих на захворювання з подібними симптомами (кон'юнктивіт Паріно, лімфаденіти, односторонні фолікулярні і флегмонозні ангіни з шийними, підщелепними лімфаденітами, затяжні пневмонії в зимовий період тощо).

3.3. Забезпечити проведення не менше 1 разу на 3 роки семінарів з клініки, лабораторної діагностики, лікування, епідеміології та профілактики туляремії для лікарів-інфекціоністів, лікарів-терапевтів, лікарів-педіатрів дільничної мережі, лікарів-епідеміологів, лікарів-бактеріологів, лікарів-отолярингологів, лікарів-хірургів, лікарів-офтальмологів та медичних працівників сільських амбулаторій і фельдшерсько-акушерських (фельдшерських) пунктів.

3.4. Забезпечити проведення санітарно-освітньої роботи серед населення з питань профілактики туляремії з використанням засобів масової інформації.

4. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, Севастопольської міської державної адміністрації, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації відповідно до ст. 8 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щороку при складанні кошторису витрат на наступний рік передбачати кошти для придбання імунобіологічних препаратів, засобів для проведення щеплень проти туляремії за епідемічними показаннями.

5. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя:

5.1. Забезпечити проведення щорічних планових епізоотологічних обстежень територій вільних від цієї інфекції (не визначених, як ензоотичні), які за ландшафтно-географічними характеристиками можуть бути потенційними природними осередками туляремії. У визначених природних осередках обстеження територій проводити не менше 1 разу на 3-5 років.

5.2. Забезпечити державний санітарний нагляд за проведенням два рази на рік весняної та осінньої одночасної суцільної дератизації на території підпорядкованих населених пунктів.

5.3. Забезпечити розробку епізоотологічних та епідеміологічних прогнозів з туляремії на літньо-осінній та зимово-весняний періоди, які направляти до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України щороку до 20 червня та 20 грудня.

5.4. Забезпечити відділи особливо небезпечних інфекцій автотранспортом та необхідним оснащенням для проведення епізоотологічних та епідеміологічних обстежень природних осередків туляремії та територій вільних від цієї інфекції.

5.5. Забезпечити відлов дрібних ссавців, збір проб з об'єктів довкілля з наступним комплексним лабораторним дослідженням.

5.6. Забезпечити постійну готовність лабораторій відділів особливо небезпечних інфекцій до проведення досліджень на туляремію та інші природно-вогнищеві інфекції, наявність необхідного оснащення, діагностичних імунобіологічних препаратів, поживних середовищ та лабораторних тварин.

5.7. Направляти для підтвердження виділені штами збудників туляремії в лабораторію особливо небезпечних інфекцій Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

5.8. Забезпечити взаємообмін інформацією між обласними санітарно-епідеміологічними станціями суміжних територій про епідемічну та епізоотичну ситуацію з туляремії.

5.9. Оперативну інформацію про виявлення захворювань на туляремію направляти до Міністерства охорони здоров'я України та Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України, згідно наказу МОЗ України від 23.05.2002 № 190 "Про надання позачергових повідомлень Міністерству охорони здоров'я України".

5.10. Копії карт епідеміологічного обстеження випадків захворювань людей на туляремію направляти до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

5.11. Складати кожні 5 років перелік ензоотичних (неблагополучних) територій з туляремії і надсилати до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

5.12. Посилити державний санітарно-епідеміологічний нагляд за виконанням відповідними установами, закладами та організаціями заходів щодо захисту джерел водопостачання, продуктів харчування від інфікування збудником туляремії, дотриманням правил безпеки при виконанні робіт, пов'язаних з ризиком зараження.

6. Центральній санітарно-епідеміологічній станції МОЗ України (Некрасова Л.С.):

6.1. Забезпечити надання лікувально-профілактичним закладам та установам державної санітарно-епідеміологічної служби організаційно-методичної та практичної допомоги з питань лабораторної діагностики, епідеміологічних, епізоотологічних обстежень та профілактики туляремії.

6.2. Розробляти двічі на рік епізоотологічні та епідеміологічні прогнози з туляремії на території країни і направляти до Кримської Республіканської санепідстанції, обласних, Київської та Севастопольської міських санітарно-епідеміологічних станцій, інших зацікавлених служб та відомств.

7. Українському науково-дослідному протичумному інституту ім. І.І.Мечнікова МОЗ України (Бощенко Ю.А.):

7.1. Забезпечити наукове обгрунтування протитуляремійних заходів з розробкою методів прогнозування активності епізоотичного та епідемічного процесів та контролю за існуючими природними осередками туляремії, виявлення і вивчення нових природних осередків.

7.2. Надавати лікувально-профілактичним закладам та установам державної санітарно-епідеміологічної служби науково-методичну та практичну допомогу з питань профілактики туляремії.

7.3. Забезпечити наукові розробки щодо удосконалення методів вивчення, культивування збудника та лабораторної діагностики туляремії, сформувати колекцію збудників туляремії. Отримувати штами збудників туляремії з референс-лабораторії Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

7.4. Передбачити проведення науково-дослідних робіт по створенню вітчизняних препаратів, протитуляремійної вакцини, штамів-продуцентів.

8. Українському науково-дослідному протичумному інституту ім. І.І.Мечнікова МОЗ України (Бощенко Ю.А.), Центральній санітарно-епідеміологічній станції МОЗ України (Некрасова Л.С.):

8.1. Розробляти кожні 5 років перелік ензоотичних (неблагополучних) з туляремії територій України.

8.2. Підготувати до 2004 року нормативні документи з лабораторної діагностики туляремії у людей, дослідження об'єктів довкілля на туляремію, оснащення зоогруп відділів особливо небезпечних інфекцій і проведення епізоотологічних та епідеміологічних обстежень територій.

9. Скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23.06.2003 № 276 "Про затвердження Інструкції з планування та організації проведення профілактичних щеплень проти туляремії."

10. Вважати таким, що не застосовується на території України наказ МОЗ СРСР від 05.02.1976 № 133 "О мероприятиях по профилактике заболеваний людей туляремией".

11. Контроль за виконанням даного наказу покласти на директора Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду Бережнова С.П. та директора Департаменту організації медичної допомоги населенню Жданову М.П.

Перший заступник Державногосекретаря, Головний державнийО.В.Лапушенкосанітарний лікар України

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

23.07.2003  № 342

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до організації профілактичних заходів проти захворювань на туляремію

Туляремія - природньовогнищеве інфекційне захворювання, розповсюджене переважно на ландшафтах помірного кліматичного поясу. У людини - це гостре інфекційне захворювання токсико-алергічного, рідше септичного характеру. Інкубаційний період, як правило, складає 3-7 днів. Захворювання триває 2-3 тижні (інколи більше), у рідких випадках спостерігаються рецидиви. Для туляремії поряд з загальними проявами хвороби - гарячка, головний біль, слабість і т.п., характерне запалення лімфатичних вузлів і прилеглої тканини (бубон), який виникає регіонарно до місця проникнення в організм збудника.

Відмінною особливістю туляремії є множинність шляхів передачі інфекції при практично 100-% сприйнятливості людини різної статі і віку, а також відсутність контагіозності. Множинність механізмів і шляхів зараження: контактний (через шкіру та слизові), інокулятивний (через шкіру при покусах членистоногих та ссавців), аліментарний (через травний тракт) і аспіраційний (через дихальні шляхи) зумовлюють поліморфізм клінічних проявів туляремії. Відповідно до локалізації первинних уражень розрізняють наступні клінічні форми туляремії: виразково-бубонна, бубонна, ангінозно-бубонна, очно-бубонна, абдомінальна і торакальна (легенева).

Збудником туляремії є дрібна грамвід'ємна кокобактерія Francisella tularensis. В межах виду F.tularensis виділяються три підвиди: неарктичний, середньоазіатський і голарктичний, а останній включає три біологічних варіанта: японський біовар, біовар I Ery s (чутливий до еритроміцину) і біовар II Ery r (резистентний до еритроміцину).

Збудник туляремії є значно стійкий у навколишньому середовищі, особливо при низьких температурах. Тривалість інфікування продуктів харчування залежить від температури зберігання: у молоці, вершках (8-15 град) - до 8 діб, у замороженому молоці - більше 3 місяців. У молочнокислих продуктах бактерії швидко відмирають. У висушених шкірах інфікованих щурів туляремійні бактерії при температурі 15-20 град. можуть зберігатися до 20 діб. При достаньо високій стійкості у навколишньому середовищі при низьких температурах збудник туляремії достатньо чутливий до різних фізичних (ультрафіолетові промені, іонізуюча радіація, висока температура) та хімічних чинників. Дезінфекцію матеріалів, що містять туляремійні бактерії, проводять у відповідності до Державних санітарних правил ДСП 9.9.5.035-99 "Безпека роботи з мікроорганізмами 1-11 груп патогенності", 1999 р.

1. Характеристика природних осередків туляремії.