Кодекс законів про працю України

( Затверджується Законом N 322-VIII ( 322а-08 ) від 10.12.71
ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375 )

( Із змінами, внесеними згідно з
Указами Президії ВР Української РСР
N 2048-08 від 18.09.73, ВВР 1973, N 40, ст.343
N 3866-08 від 05.06.75, ВВР 1975, N 24, ст.296
N 1616-09 від 24.12.76, ВВР 1977, N 1, ст. 4
N 5584-09 від 17.01.80, ВВР 1980, N 5, ст. 81
N 2240-10 від 29.07.81, ВВР 1981, N 32, ст.513
N 2957-10 від 30.12.81, ВВР 1982, N 2, ст. 23
N 4617-10 від 24.01.83, ВВР 1983, N 6, ст. 87
N 6237-10 від 21.12.83, ВВР 1984, N 1, ст. 3
N 8474-10 від 27.02.85, ВВР 1985, N 11, ст.205
N 2444-11 від 27.06.86, ВВР 1986, N 27, ст.539
N 3546-11 від 10.02.87, ВВР 1987, N 8, ст.149
N 4534-11 від 03.09.87, ВВР 1987, N 37, ст.715
N 4841-11 від 30.10.87, ВВР 1987, N 45, ст.904
N 5938-11 від 27.05.88, ВВР 1988, N 23, ст.556
N 7543-11 від 19.05.89, ВВР 1989, N 22, ст.235
N 9280-11 від 14.05.90, ВВР 1990, N 22, ст.367
Законами Української РСР
N 871-12 від 20.03.91, ВВР 1991, N 23, ст.267
N 1205-12 від 18.06.91, ВВР 1991, N 30, ст.382
Постановою ВР Української РСР
N 1292-12 від 04.07.91, ВВР 1991, N 36, ст.474
Законами України
N 2032-12 від 04.01.92, ВВР 1992, N 17, ст.209
N 2134-12 від 18.02.92, ВВР 1992, N 22, ст.302
N 2417-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.477
N 2418-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.478
Декретом
N 7-92 від 09.12.92, ВВР 1993, N 5, ст. 34
Законами
N 2857-12 від 15.12.92, ВВР 1993, N 6, ст. 35
N 3610-12 від 17.11.93, ВВР 1993, N 47, ст.435
N 3632-12 від 19.11.93, ВВР 1993, N 49, ст.461
N 3693-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 9
N 3694-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 10
N 3706-12 від 16.12.93, ВВР 1993, N 51, ст.478
N 3719-12 від 16.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 16
N 92/94-ВР від 12.07.94, ВВР 1994, N 33, ст.297
N 6/95-ВР від 19.01.95, ВВР 1995, N 5, ст. 30
N 35/95-ВР від 27.01.95, ВВР 1995, N 28, ст.201
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85
N 263/95-ВР від 05.07.95, ВВР 1995, N 28, ст.204
N 256/96-ВР від 28.06.96, ВВР 1996, N 30, ст.143
N 357/96-ВР від 10.09.96, ВВР 1996, N 45, ст.229
N 534/96-ВР від 21.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 23
N 20/97-ВР від 23.01.97, ВВР 1997, N 11, ст. 89
N 374/97-ВР від 19.06.97, ВВР 1997, N 35, ст.223
N 785/97-ВР від 26.12.97, ВВР 1998, N 18, ст. 93 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного
Суду N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) від 09.07.98 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, ВВР, 1998,
N 43-44, ст.268 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного
Суду N 14-рп/98 ( v014p710-98 ) від 29.10.98 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 576-XIV ( 576-14 ) від 08.04.98, ВВР, 1999, N 19, ст.175
N 2343-XII ( 2343-12 ) від 14.05.92 - в редакції Закону
N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 42-43, ст.378-
набирає чинності з 1 січня 2000 року
N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99, ВВР, 2000, N 6-7, ст.41
N 1421-XIV ( 1421-14 ) від 01.02.2000, ВВР, 2000, N 8, ст.53
N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288
N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436
N 2213-III ( 2213-14 ) від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.47
N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 21, ст.104
N 2620-III ( 2620-14 ) від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.227
N 184-IV ( 184-15 ) від 17.10.2002, ВВР, 2002, N 47, ст.355
N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87
N 487-IV ( 487-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108
N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.110
N 639-IV ( 639-15 ) від 20.03.2003, ВВР, 2003, N 25, ст.181
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247
N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 )


( У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація
підприємства, організації", "адміністрація підприємства,
установи, організації" замінено посиланням "власник або
уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці"
- посиланням "працівники" згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

( У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української
РСР" замінено словом "України" згідно із Законом N 2134-12
від 18.02.92 )

( У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках
замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із
Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )

( У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і
числах замінено словами "навчальний заклад" у
відповідному відмінку і числі згідно із Законом
N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )


Кодекс законів про працю України визначає правові засади і
гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися
своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. ( Преамбула в
редакції Закону N 871-12 від 20.03.91 )

Глава I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини
всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці,
поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного
виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного
рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому
перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу
кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці,
всемірну охорону трудових прав працівників.
( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88 )

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи
з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального
розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять
і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для
ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню,
підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності
забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті
переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом
укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в
установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають
право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого
дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право
на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні
спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у
встановленому законом порядку, на участь в управлінні
підприємством, установою, організацією, на матеріальне
забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а
також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності,
на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до
суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру
виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків,
передбачених законодавством, та інші права, встановлені
законодавством.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10
від 29.07.81, N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової
та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання
та інших обставин.
( Кодекс доповнено статтею 2-1 згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників
усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб,
які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань,
колективних сільськогосподарських підприємств, селянських
(фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними
інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При
цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок,
молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому
законодавством про працю.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95 )

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про
працю України та інших актів законодавства України, прийнятих
відповідно до нього.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )

( Статтю 5 виключено на підставі Закону N 871-12
від 20.03.91 )

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно
проживають на території України:
вільний вибір виду діяльності;
безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі
підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання,
здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням
суспільних потреб;
надання підприємствами, установами, організаціями відповідно
до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам
державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних
закладів;
безплатне навчання безробітних нових професій,
перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної
служби зайнятості з виплатою стипендії;
компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у
зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на
роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні
роботи.
( Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом N 263/95-ВР від
05.07.95 )

( Статтю 6 виключено на підставі Закону N 871-12
від 20.03.91 )

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій
працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з
особливими природними географічними і геологічними умовами та
умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних
працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за
трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і
41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору
деяких категорій працівників за певних умов (порушення
встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються
законодавством.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від
27.05.88; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 1356-XIV ( 1356-14 )
від 24.12.99 )

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які
працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її
межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють
на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються
законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування
(наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
( Стаття 8 в редакції Законів N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1807-III
( 1807-14 ) від 08.06.2000 )

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю
і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких
бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх
містить законодавство України про працю, то застосовуються правила
міжнародного договору або міжнародної угоди.
( Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю,
які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище
працівників порівняно з законодавством України про працю, є
недійсними.
( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від
27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95 )

Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові
і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень
і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові
порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для
працівників.
Підприємство може матеріально заохочувати працівників
медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних
закладів, організацій громадського харчування і організацій, що
обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
( Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )


Глава II

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

( Глава II в редакції Закону N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного
законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання
виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження
інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88;
Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форм власності і
господарювання, які використовують найману працю і мають права
юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах
підприємства, установи, організації в межах компетенції цих
підрозділів.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88;
Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або
уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і
первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до
своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно
обраними на загальних зборах найманих працівників або
уповноважених ними органів, з другої сторони.
Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька
первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах
пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної
первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний
представницький орган для укладення колективного договору. В цьому
разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо
своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та
відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова
організація, що відмовилася від участі в об'єднаному
представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси
працівників при підписанні колективного договору.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від
15.12.93, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від
05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання
сторін щодо регулювання виробничих, трудових,
соціально-економічних відносин, зокрема:
зміни в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування і оплати праці, встановлення форм, системи,
розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат,
надбавок, премій та ін.);
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
участі трудового колективу у формуванні, розподілі і
використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це
передбачено статутом);
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
умов і охорони праці;
забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного
обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких
організацій трудящих;
умов регулювання фондів оплати праці та встановлення
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з
чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові
пільги.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10
від 27.02.85, N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3693-12 від
15.12.93, N 20/97-ВР від 23.01.97 )

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення
колективного договору, відповідальність
за його виконання

Укладенню колективного договору передують колективні
переговори.
Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей,
що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та
внесення змін і доповнень до колективного договору,
відповідальність за його виконання регулюються Законом України
"Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ).
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від
15.12.93 )

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації
місцевими органами державної виконавчої влади.
Порядок реєстрації колективних договорів визначається
Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від
15.12.93 )

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним
законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88, N 871-12 від 20.03.91;
Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання
представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.
Після закінчення строку чинності колективний договір
продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або
не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.
Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу,
структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені
якого укладено цей договір.
У разі реорганізації підприємства, установи, організації
колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який
його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.
У разі зміни власника чинність колективного договору
зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року.
У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення
нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.
У разі ліквідації підприємства, установи, організації
колективний договір діє протягом усього строку проведення
ліквідації.
На новоствореному підприємстві, в установі, організації
колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у
тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи,
організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після
рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо
не передбачено їх реєстрацію.
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від
15.12.93 )

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх
працівників

Положення колективного договору поширюються на всіх
працівників підприємства, установи, організації незалежно від
того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як
для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників
підприємства, установи, організації.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 3693-12 від 15.12.93 )

Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору проводиться
безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному
цим колективним договором.
Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив
умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають
право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі)
подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий
строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у
зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії
або бездіяльність посадових осіб до суду.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3693-12 від
15.12.93, N 2343-III ( 2343-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки,
передбачені колективним договором, звітують про його виконання.
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від
15.12.93 )

Глава III

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним
органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується
виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична
особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і
забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством про працю, колективним договором і
угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до
продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору
на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах,
організаціях, якщо інше не передбачене законодавством,
колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому
строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в
тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і
організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому
числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера
застосування контракту визначається законами України.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1356-XIV ( 1356-14 )
від 24.12.99 )
( Офіційне тлумачення частини третьої статті 21 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) від 09.07.98 )

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні
трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.
Відповідно до Конституції України ( 888-09 ) будь-яке пряме
або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих
переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору
залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та
національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому
об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не
допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника
можуть встановлюватись законодавством України.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли
трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений
строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її
виконання, або інтересів працівника та в інших випадках,
передбачених законодавчими актами.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з
особливими природними географічними і геологічними умовами та
умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні
трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття
187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний
подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову
книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також
документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан
здоров'я та інші документи.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи
розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про
зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи
розпорядження не були видані, але працівника фактично було
допущено до роботи.
Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого
підприємства, установи, організації за погодженням між
керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути
відмовлено в укладенні трудового договору.
Забороняється укладення трудового договору з громадянином,
якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за
станом здоров'я.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11
від 19.05.89; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 374/97-ВР від
19.06.97, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 24-1. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і
фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту
фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений
у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості
за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством
праці та соціальної політики України.
( Кодекс доповнено статтею 24-1 згідно із Законом N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору
деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від
осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і
національну приналежність, походження, прописку та документи,
подання яких не передбачено законодавством.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97 )

Стаття 25-1. Обмеження спільної роботи родичів на
підприємстві, в установі, організації

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи
на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які
є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри,
діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у
зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо
підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах, в установах, організаціях державної форми
власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється
законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 25-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою
сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника
роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути
застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється
законодавство про працю.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб,
які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після
закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих
спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб,
звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової)
служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до
рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не
встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і
при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу,
організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено
законодавством.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не
встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох
місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним
виборним органом первинної профспілкової організації, - шести
місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не
може перевищувати одного місяця.
Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі
у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних
причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну
кількість днів, протягом яких він був відсутній.
( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує
працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і
наступне розірвання трудового договору допускається лише на
загальних підставах.
Якщо протягом строку випробування встановлено
невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник
або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі
розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих
підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому
для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним
органу проінструктувати працівника і визначити
йому робоче місце

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або
уповноважений ним орган зобов'язаний:
1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та
проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому
місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих
факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на
здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах відповідно до чинного законодавства і колективного
договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового
розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його
необхідними для роботи засобами;
4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої
санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 30. Обов'язок працівника особисто виконувати
доручену йому роботу

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і
не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком
випадків, передбачених законодавством.
( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи,
не обумовленої трудовим договором

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від
працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 32. Переведення на іншу роботу.
Зміна істотних умов праці

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в
установі, організації, а також переведення на роботу на інше
підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча
б разом з підприємством, установою, організацією, допускається
тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у
статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених
законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди
працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі,
організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у
тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або
агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади,
обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним
орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану
йому за станом здоров'я.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці
допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за
тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних
умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму
роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу,
суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших -
працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а
працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то
трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього
Кодексу.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу,
не обумовлену трудовим договором

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не
обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.
Власник або уповноважений ним орган має право перевести
працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену
трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана
працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або
ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій,
виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть
поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з
оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній
заробіток за попередньою роботою.
У випадках, зазначених у частині другій цієї статті,
забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок,
жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років,
а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
( Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу
в разі простою

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю
організаційних або технічних умов, необхідних для виконання
роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою
з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на
інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій
місцевості на строк до одного місяця.
( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )




( Статтю 35 виключено на підставі Закону N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:
1) угода сторін;
2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків,
коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не
поставила вимогу про їх припинення;
3) призов або вступ працівника на військову службу,
направлення на альтернативну (невійськову) службу;
4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника
(статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним
органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого
уповноваженого на представництво трудовим колективом органу
(стаття 45);
5) переведення працівника, за його згодою, на інше
підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну
посаду;
6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу
місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також
відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов
праці;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника
засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з
випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке
виключає можливість продовження даної роботи;
8) підстави, передбачені контрактом.
Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації
не припиняє дії трудового договору.
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його
реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення,
перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення
чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті
40).
( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10
від 29.07.81, N 6237-10 від 21.12.83, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 487-IV
( 487-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 37. Припинення трудового договору з працівником,
направленим за постановою суду на примусове
лікування

Крім підстав, передбачених статтею 36 цього Кодексу, трудовий
договір припиняється також у випадку направлення працівника за
постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на
невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на
невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений
ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про
звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю
продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення
чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до
навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості,
підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до
досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або
інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за
конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або
уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у
строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про
звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового
договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити
його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце
запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не
може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати
трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або
уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови
колективного чи трудового договору.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5584-09
від 17.01.80, N 6237-10 від 21.12.83, N 7543-11 від 19.05.89;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР
від 19.01.95, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору
з ініціативи працівника

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає
розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або
інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором,
порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства
про працю, колективного або трудового договору та у випадках,
передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Спори про дострокове розірвання трудового договору
вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду
трудових спорів.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 39-1. Продовження дії строкового трудового договору
на невизначений строк

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3
статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін
не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається
продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька
разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті
23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
( Кодекс доповнено статтею 39-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також
строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності
можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише
у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі
ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання
підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або
штату працівників;
( Пункт 1-1 статті 40 втратив чинність на підставі Закону
N 92/94-ВР від 12.07.94 )
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або
виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану
здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в
разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання
покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної
таємниці; ( Пункт 2 частини першої статті 40 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин
обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами
внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше
застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох
годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців
підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи
відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не
встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади)
при певному захворюванні. За працівниками, які втратили
працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним
захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення
працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю
роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного
або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі
дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав
законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить
накладення адміністративного стягнення або застосування заходів
громадського впливу.
( Пункт 9 частини першої статті 40 виключено на підставі
Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї
статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його
згодою, на іншу роботу.
( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону
N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника
або уповноваженого ним органу в період його тимчасової
непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а
також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не
поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи,
організації.
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10
від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95,
N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2343-XII ( 2343-12 ) від 14.05.92 - в
редакції Закону N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99 - набирає
чинності з 1 січня 2000 року, із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )


Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового
договору з ініціативи власника або уповноваженого
ним органу з окремими категоріями працівників за
певних умов

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий
договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може
бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків
керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності
(філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого
підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства,
установи, організації, його заступниками, а також службовими
особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким
присвоєно персональні звання, і службовими особами державної
контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за
цінами;
1-1) винних дій керівника підприємства, установи,
організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася
несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом
розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує
грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для
втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним
органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції,
аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею,
провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у
випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43
цього Кодексу.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05 88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3632-12 від
19.11.93, N 184-IV ( 184-15 ) від 17.10.2002 )

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при
вивільненні працівників у зв'язку із змінами
в організації виробництва і праці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із
змінами в організації виробництва і праці переважне право на
залишення на роботі надається працівникам з більш високою
кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації
перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним
заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на
даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних
учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких
поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і
раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в
установі, організації трудове каліцтво або професійне
захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти
років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової
служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу,
- протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим
категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством
України.
( Стаття 42 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11
від 19.05.89; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3706-12 від
16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 75/95-ВР від 28.02.95,
N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 42-1. Переважне право на укладення трудового договору
у разі поворотного прийняття на роботу

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав,
передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку
ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного
року має право на укладення трудового договору у разі поворотного
прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган
проводить прийняття на роботу працівників аналогічної
кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі
поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у
статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених
колективним договором.
Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники
мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
( Кодекс доповнено статтею 42-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу за
попередньою згодою виборного органу первинної
профспілкової організації (профспілкового
представника)

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених
пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи,
організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього
Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою
виборного органу (профспілкового представника), первинної
профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний
орган первинної профспілкової організації, членом якої є
працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване
письмове подання власника або уповноваженого ним органу про
розірвання трудового договору з працівником.
Подання власника або уповноваженого ним органу має
розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.
Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за
його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може
виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або
його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви
відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного
частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника
(його представника) без поважних причин подання може розглядатися
за його відсутності.
У разі якщо виборний орган первинної профспілкової
організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору
надає профспілковий представник, уповноважений на представництво
інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
Виборний орган п