ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ


( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,
N 21-22, ст.144 )

{ Iз змінами, внесеними згідно із Законами
N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205
N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257
N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267
N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420
N 2668-IV ( 2668-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.384
N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427
N 2738-IV ( 2738-15 ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.434
N 3164-IV ( 3164-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.101
N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110
N 3202-IV ( 3202-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.117
N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118
N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268
N 3528-IV ( 3528-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 34, ст.291
N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.296
N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.414
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006, ВВР, 2007, N 2, ст.15
N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67
N 483-V ( 483-16 ) від 15.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.77
N 549-V ( 549-16 ) від 09.01.2007, ВВР, 2007, N 12, ст.106
N 523-VI ( 523-17 ) від 18.09.2008, ВВР, 2009, N 6, ст.21 }



Господарський кодекс України встановлює відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської
діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності
суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити
зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток
підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного
виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог
Конституції України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільний
господарський порядок в економічній системі України, сприяти
гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділ I
ОСНОВНI ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Глава 1
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет регулювання

1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в
Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами
господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання.

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти
господарювання, споживачі, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а
також громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності.

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється
діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного
виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,
виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають
цінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення
економічних і соціальних результатів та з метою одержання
прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -
підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без
мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на
створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх
функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів
господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності
негосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять
господарсько-виробничі, організаційно-господарські та
внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що
виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому
здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому
Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами
господарювання та суб'єктами організаційно-господарських
повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між
структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини
суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з
іншими видами відносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються
Цивільним кодексом України ( 435-15 );

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо
використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та
об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що
виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх
рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі
суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або
місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською
компетенцією, і безпосередньо не здійснює
організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів
господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного
мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства
України ( 176/95-ВР ), застосовуються правила цього Кодексу.

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері
господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на
основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання
економічних відносин суб'єктів господарювання та державного
регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної
вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність
та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної,
соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в
Україні становлять: право власності Українського народу на землю,
її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її
континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що
здійснюється від імені Українського народу органами державної
влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ); право кожного громадянина
користуватися природними об'єктами права власності народу
відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх
суб'єктів права власності і господарювання, соціальної
спрямованості економіки, недопущення використання власності на
шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися
і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права
власності рівними перед законом, непорушності права приватної
власності, недопущення протиправного позбавлення власності;
економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку
діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом
правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою
захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення
зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного
обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення
правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно
законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання
екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою
належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;
взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в
Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері
господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого
правового господарського порядку, додержуючись вимог
законодавства.

Стаття 6. Загальні принципи господарювання

1. Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист
державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених
законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території
України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у
зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості
економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,
екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки
суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські
відносини.

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської
діяльності

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, законами України,
нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету
Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, а також
іншими нормативними актами.

Глава 2
ОСНОВНI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТI ДЕРЖАВИ
I МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРI ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів
місцевого самоврядування в господарській
діяльності

1. Держава, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2. Рішення органів державної влади та органів місцевого
самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі
формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з
адміністративних та інших відносин управління, крім
організаційно-господарських, в яких орган державної влади або
орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним
господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в
межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та
органів місцевого самоврядування реалізується від імені
відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь
держави, органів державної влади та органів місцевого
самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики

1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову
(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну
політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження
інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних
верств і населення в цілому.

2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної
політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на
вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань,
завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки
держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і
національного багатства, підвищення народного добробуту.
Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей
народного господарства, засобів та способів їх реалізації,
виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають
місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи
законні інтереси суб'єктів господарювання.

3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань,
засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного
курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в
поточному періоді розвитку народного господарства.

4. Правове закріплення економічної політики здійснюється
шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у
прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України
та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів
України, цільових програмах економічного, науково-технічного і
соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються
державою, є:

структурно-галузева політика, спрямована на здійснення
державою прогресивних змін у структурі народного господарства,
удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,
стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний
прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції
та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є
промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної
політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс
заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам
господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів
на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва,
переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети
структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і
відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за
ним;

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам
господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов
забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і
невиробничих фондів переважно на якісно новій
техніко-технологічній основі;

політика інституційних перетворень, спрямована на формування
раціональної багатоукладної економічної системи шляхом
трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення
економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів,
забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і
господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами
господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного
господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних
структур;

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин
обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в
процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної
паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності,
а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення
оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів
господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення
проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері
монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості
продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально
орієнтованої економіки;

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та
раціоналізацію формування доходів і використання державних
фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій
у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих
інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного
боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі
національного доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно
обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів
господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної
діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної
справедливості та конституційних гарантій прав громадян при
оподаткуванні їх доходів;

грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення
народного господарства економічно необхідним обсягом грошової
маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів
суб'єктів господарювання та населення до банківської системи,
стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби
функціонування і розвитку економіки;

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання
паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют,
стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне
використання;

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання
державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами
господарювання та захист національного ринку і вітчизняного
товаровиробника.

2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує
раціональне використання та повноцінне відтворення природних
ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну
політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і
доходів населення, політику зайнятості, політику соціального
захисту та соціального забезпечення.

Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і
соціального розвитку

1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у
сфері господарювання спрямовується на створення економічних,
організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання
враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних
документів економічного і соціального розвитку.

2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та
розроблення програм економічного і соціального розвитку України,
система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а
також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання
прогнозних і програмних документів економічного і соціального
розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади
і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.

3. Основними формами державного планування господарської
діяльності є Державна програма економічного та соціального
розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні
програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок
розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про
державні програми.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ) розробляють і затверджують
програми соціально-економічного та культурного розвитку
відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють
планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.

5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні
інтереси, відображені в програмних документах економічного і
соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом
пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської
діяльності

1. Держава для реалізації економічної політики, виконання
цільових економічних та інших програм і програм економічного і
соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми
регулювання господарської діяльності.

2. Основними засобами регулюючого впливу держави на
діяльність суб'єктів господарювання є:

державне замовлення; { Абзац другий частини другої статті 12
із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від
15.12.2005 }

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів
засобів державного регулювання господарської діяльності
визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також
програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та
скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих
категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до
цього Кодексу та інших законів.

4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а
також перелік видів діяльності, в яких забороняється
підприємництво, встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР )
та законом.

Стаття 13. Державне замовлення
{ Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

1. Державне замовлення є засобом державного регулювання
економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі
складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для
пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на
поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання
послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми
власності.

2. Державний контракт - це договір, укладений державним
замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -
виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні
та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські
відносини.

3. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб
забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та
інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку,
визначеному законом.


{ Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону
N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }


5. Засади та загальний порядок формування державного
замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт,
надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб
визначаються законом.

6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками
(закупівлею) для пріоритетних державних потреб
сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та
військової техніки, а також інших спеціально визначених
(специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.
{ Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV
( 3205-15 ) від 15.12.2005 }