ДБН 360-92**. Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень


Для повноцінного функціонування зони необхідні також наявність одного або декількох громадських центрів обслуговування, які б розміщувалися переважно на стику із сельбищними територіями. До складу громадського центру треба включати установи як провідних функцій (управлінські, науково-проектного, інформаційного обслуговування), так і супутніх з вибірковою номенклатурою послуг (об'єкти культурно-побутового обслуговування, громадського харчування, пункти охорони здоров'я та ін.).

До складу громадського центру обслуговування слід включати також споруди фізкультурно-оздоровчого призначення з розрахунку на 1000 працюючих: відкритих площинних спортивних споруд - 0,02 га, спортивних залів - 60 кв.м площі підлоги, басейнів - 82 кв.м дзеркала води, приміщень реабілітаційного призначення - 15 кв.м загальної площі.

4.3 Промислову зону слід розчленовувати залежно від розмірів на структурні елементи, промислові райони, промислові вузли, територіальні групи підприємств, окремі підприємства. Формування структурних елементів повинне здійснюватись у рамках загальної програми функціонально-територіальної та архітектурно-планувальної організації промислової зони.

4.4 При виділенні територій промислових районів як спеціалізованої функціонально-планувальної одиниці треба поряд з виробничими критеріями враховувати планувальні фактори: конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф, ландшафтні обмеження тощо.

4.5 Промислові райони у місті за архітектурно-планувальними умовами і факторами формування слід поділяти на містобудівні категорії, для кожної з яких призначений функціонально-адекватний склад підприємств, що розміщуються, які:

  • виділяють виробничі шкідливості і вимагають залізничного транспорту, а також характеризуються особливими умовами виробництва (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, радіоактивні), їх розміщують на віддаленні від сельбищних територій відповідно до санітарних і протипожежних норм;
  • не виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничних під'їзних шляхів, що зумовлює необхідність і доцільність їх розміщення у периферійній частині міста. Віддалення таких підприємств від житлової забудови на значну відстань не є суворою необхідністю;
  • не викидають виробничі шкідливості із невеликим вантажообігом (не більше 40 автомашин за добу в одному напрямку), що не вимагає влаштування залізничних колій. Такі підприємства вимагають мінімальних санітарно-захисних розривів і можуть розміщуватися у межах сельбищної території.
  • Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничих будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище шкідливих з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань і не вимагають під'їзних залізничних шляхів, повинні бути не менше 50 м.

4.6 Великі промислові райони (кількість підприємств більше 40, кількість трудящих 30-40 тис.чол., площа території 300-400 га) доцільно планувально розчленовувати на промислові вузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувального задуму з вираженими планувальними межами, спільністю інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв, об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметри промислового вузла: кількість підприємств - 10-40, кількість трудящих - 20-30 тис.чол., величина території - 120-220 га.

4.7 Виходячи із соціальних, економічних і містобудівних вимог, промислові вузли і райони, які розміщуються у центральній зоні міста, слід формувати із підприємств з найбільш високою професіональною привабливістю, на базі прогресивних видів сучасного виробництва, екологічно чистих технологій, що характеризуються найбільшою інтенсивністю використання внутрішньомайданчикових (внутрішньозаводських) територій і не вимагають під'їзних залізничних колій.

Промислові вузли і райони, які розміщуються у периферійному поясі міста, доцільно формувати із підприємств з відносно обмеженою галузевою різноманітністю; або вони можуть бути вузькоспеціалізованими при досить значній кількості підприємств, що входять до їх складу. Інтенсивність внутрішньомайданчикового використання територій тут допускається значно нижчою, ніж у центральній зоні, відповідно до кваліметричного зонування.

4.8 Розміри загальної площі території промислових районів і вузлів не повинні перевищувати:

а) для металургійних заводів з повним циклом і пов'язаних з ними коксохімічних цехів, енергетичних допоміжних об'єктів, а також підприємств нафтохімічної і хімічної промисловості - 1000-1500 га;

б) для металургійних заводів з неповним циклом, заводів важкого і середнього машинобудування, з урахуванням енергетичних, допоміжних об'єктів і кущових будівельних баз - 750-1000 га;

в) для великих багатогалузевих груп, утворених підприємствами важкого і середнього машинобудування з додатковими і обслуговуючими об'єктами та майданчиками, що резервуються, - 300-700 га;

г) для груп невеликої кількості середніх і малих спеціалізованих підприємств важкого і середнього машинобудування, а також великих підприємств легкої промисловості і супутніх об'єктів з під'їзними шляхами та енергетичною групою, які утворюють промислові райони і вузли, - 50-150 га;

д) для підприємств легкої промисловості, середнього машинобудування, які формують промислові вузли у районі загальних транспортних або енергетичних об'єктів, - 100-150 га;

е) для територіальних груп середніх і невеликих підприємств машинобудівної, легкої і харчової промисловості, при позасельбищному розміщенні і обслуговуванні залізничним транспортом і кущовим енергетичним господарством - 50-100 га; при розміщенні у сельбищній зоні нешкідливих у санітарному відношенні виробництв легкої промисловості без обслуговування залізничним транспортом з переважно багатоповерховою забудовою - до 20 га.

Примітка. Виключається формування багатогалузевих комплексів на території, більшій як 1-2 тис.га, без їх структурування на промислові зони і вузли, а також групування дрібних підприємств місцевої і кооперативної промисловості, які розміщуються на внутрішньосельбищних ділянках загальною площею понад 1 га.

4.9 При вирішенні архітектурно-планувального завдання формування промислово-виробничої зони необхідно:

  • враховувати можливу потребу і напрям територіального розвитку у погодженні з основними композиційними осями міста;
  • забезпечити зв'язки з головними транспортними комунікаціями, які утворюють планувальний каркас міста;
  • забезпечити композиційний взаємозв'язок виробничої зони забудови з оточенням;
  • враховувати умови сприймання різних ділянок промислової забудови у міському середовищі;
  • забезпечити створення санітарно-захисних зон з включенням їх у єдину систему озеленення міста.

4.10* Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств або однотипних промислових утворень необхідно визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин з неприємним запахом, утворюваного шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіоактивних речовин та інших шкідливих факторів відповідно до чинних санітарних норм розміщення промислових підприємств і методики розрахунку концентрації в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які містяться у викидах підприємств, а також з урахуванням вимог захисту від шуму та інших вимог (розділ 10).

Розміри санітарно-захисної зони заводу із знешкодження токсичних промислових відходів (ТПВ) потужністю до 100 тис.т відходів за рік необхідно приймати 500 м, а 100 тис.т і більше - 1000 м.

Розміри санітарно-захисної зони ділянки схоронення ТПВ до межі населених пунктів, відкритих водоймищ, а також до об'єктів культурно-оздоровчого призначення приймається не менше 3000 м. Ділянки схоронення ТПВ розміщуються на відстані не менше: 200 м від автомобільних доріг, залізничних колій загальної мережі, 50 м від межі лісонасаджень, які не призначені для рекреації.

Розміри санітарно-захисних зон заводів із знешкодження ТПВ і ділянок їх схоронення можуть бути зменшені тільки при виконанні розрахунків і обґрунтуванні у відповідності з вимогами санітарних правил і норм.

Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення територій підприємств.

4.11 У санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи.

До територіально-виробничих утворень, відділених від сельбищної території санітарно-захисною зоною завширшки понад 1000 м, не слід включати підприємства із санітарно-захисною зоною до 100 м, особливо підприємства легкої та харчової промисловості.

4.12* Улаштування відвалів, шламонакопичувачів, хвостосховищ, відходів і покидьків підприємств у межах промислової зони не допускається. При обґрунтуванні неможливості їх утилізації ділянки для них треба розміщувати за межами підприємств і II поясу зони санітарної охорони підземних вододжерел з дотриманням санітарних норм, а також норм і правил безпеки, затверджених або погоджених з відповідними інстанціями. При цьому для промислових вузлів і районів, як правило, слід передбачати централізовані (групові) відвали.

Відвали, у яких міститься вугілля, сланець, миш'як, свинець, ртуть та інші займисті й токсичні речовини, повинні бути розміщені від житлових і громадських будинків і споруд на відстані не ближче розрахункового небезпечного зсуву відвалів.

Розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього, забороняється.

При розгляді проектної документації щодо формування промислових утворень треба особливу увагу звертати на впровадження нових технологій з орієнтацією на максимальну утилізацію промислових відходів.

Наукова і науково-виробнича зона

4.13 У значних і найзначніших містах слід визначати райони розміщення і розвитку наукових установ, які залежать від характеру дослідницької діяльності і специфіки виробництва. Рекомендуються:

центральні міські райони для інститутів і установ суспільних наук, конструкторських бюро із штатною кількістю працівників, яка не перевищує 300 чол.;

прицентральні сельбищні, сельбищно-виробничі райони, що склалися, для розміщення установ природничих і технічних наук із штатною кількістю 1000-2000 чол.;

периферійні, нові міські райони для розміщення груп наукових, навчальних, науково-технічних установ природничо-наукового профілю із штатною кількістю понад 2000 чол.;

приміські райони, в межах зони впливу міста для розвитку наукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів наукового обслуговування, полігонів, дослідних полів та інших територіально ємких об'єктів.

4.14 Раціональне розміщення установ наукової, науково-технічної діяльності досягається за рахунок групового способу функціональної і планувальної організації об'єктів, пов'язаних єдиним дослідницьким і виробничим циклом. Створення наукових зон, у яких розміщуються групи профільних навчальних, наукових, проектно-конструкторських організацій, об'єктів виробничого призначення, є прогресивною формою організації спеціалізованих територій.

4.15 До складу спеціалізованих територій наукових, науково-виробничих установ слід включати території установ дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусів експериментального (серійного) виробництва, комунально-складських зон, резервні території, рекреаційні, озеленені.

Вибір інженерних, санітарно-гігієнічних заходів здійснюється з урахуванням факторів впливу на навколишнє середовище.

Організація наукових і науково-виробничих територій повинна задовольняти вимоги інтенсивного її використання, комплексності, планувальної компактності.

4.16 При визначенні земельних ділянок наукових установ слід приймати показники щільності забудови не менше величин, наведених у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

--------------------------------------------------------------------

| Штатна кількість працівників | Щільність забудови ділянок, |

| | кв.м, заг. площі на 1 га |

|------------------------------------------------------------------|

| Установи суспільних наук: |

|------------------------------------------------------------------|

|до 300 | 10 000-8000 |

|-------------------------------+----------------------------------|

|більше 300 | 12 000-10 000 |

|------------------------------------------------------------------|

| Установи природничих і технічних наук: |

|------------------------------------------------------------------|

|до 300 | 7000-5000 |

|-------------------------------+----------------------------------|

|від 300 до 1000 | 8000 |

|-------------------------------+----------------------------------|

|від 1000 до 2000 і більше | 10 000 |

|------------------------------------------------------------------|

| Примітка 1. Показники таблиці не поширюються на об'єкти з|

|особливим режимом роботи (ботанічні сади, обсерваторії, дослідні|

|поля, полігони, прискорювачі елементарних частинок). |

| Примітка 2. Менші показники щільності слід приймати у нових, середніх і малих містах.

Комунально-складська зона

4.17 Комунально-складська зона - територія населеного пункту, призначена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах, із загальними для них об'єктами інженерно-технічного і адміністративного забезпечення.

На території комунально-складської зони треба розміщувати підприємства і об'єкти харчової (харчосмакової, м'ясної і молочної) промисловості, торгівлі й плодоовочевого господарства: загальнотоварні склади, розподільні холодильники, плодоовочеві бази, сховища картоплі, овочів і фруктів, заготівельні підприємства напівфабрикатів та кулінарних виробів тощо; транспортного господарства: гаражі, станції технічного обслуговування автомашин, автозаправочні станції, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо; побутового обслуговування населення: фабрики-пральні, хімічного чищення одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів; комунального господарства: парки дорожньо-прибиральних машин, бази експлуатації та ремонту жител, інженерних мереж тощо.